Нема тіла – нема діла. Мабуть, таким поняттям керуються серйозні дядьки в урядових будинках, коли приймають рішення про знищення пам’ятників не модної сьогодні історії. Нагнали техніки, наробили галасу, зруйнували постать.
Молодець слуга народу, таким вчинком ти значно полегшив життя країні! Вмить дороги стали рівними, освіта й медицина безкоштовними, бюджетники на іномарках роз`їзджають, і на Сході спокій.
Дядю, дозвольте запитати: це у вас гра така, хто більше пам’ятників повалить? Не подумайте, я навіть і не намагаюся влазити у ваші політичні геніальні плани, але чи не здається вам, що ви трішки загралися?
Пам’ятників все менше, вулиці отримують інші імена. Навіть діти-дошкільняти знають слово “декомунізація”.
Та як подумаєш, скільки ви наших грошей хапаєте на ваш політичний тетріс та кросворд на знищення не модної історії, то по справжньому страшно стає. Якщо ви вже грабуєте нас своїми податками, то допоможіть маленькій Каті з онкоінституту чи Галині Федорівні, яка на комуналку всю пенсію витрачає. Чи АТОшників – добровольців не обманюйте, кажучи їм: “Ми вас туди не посилали”.
Так можна до безкінечності перераховувати. Та єдине, що я намагаюся вам донести, це те, що ті назви, чи ті люди, увіковічені гранітом, не є загрозою людству. Загрозою є пусті закони, які приймають дядьки в урядових будинках.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
