Студенти-історики університету ім. Шевченка з Творчого об’єднання “Ніч в університеті” провели театралізовану екскурсію Київським медуніверситетом ім. О. Богомольця.
Пізнього весняного вечора перед морфологічним корпусом столичного медичного вишу зібрався чималий натовп молоді. В основному – студенти, серед яких – багато майбутніх медиків. Усі вони прагнуть потрапити на нічну екскурсію.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Юнак у форменій тужурці студента-медика кінця позаминулого століття вводить у короткий курс історії вишу. Це – Олексій Руденко, організатор й ініціатор творчого об’єднання, випускник істфаку.
Він розповідає про створення в Києві Університету Святого Володимира, наголошуючи, що відкриття медичного факультету довершило створення традиційного комплексу навчальних дисциплін в одному навчальному закладі. Захоплено розказує про історичні постаті, про першого декана медичного факультету Володимира Караваєва, дає характеристику студентства ХІХ століття: “…типовий студент Університету св. Володимира 1834–1840-х років, – це юнак, віком близько 20 років, який закінчив середній навчальний заклад західних і південно-західних губерній Російської імперії й успішно склав вступний іспит. У складі студентів була представлена молодь з усіх суспільних станів. Серед них переважали католики, адже власне поляки складали спершу вагому основу студентства Університету в Києві. Що цікаво, медичний факультет впродовж 19 століття був найпопулярнішим в Університеті!”.
Але як виглядав типовий студент Університету в перші десятиліття його існування?
Чим займались студенти-медики у вільний від навчання час? І що вони робили в одній з найбільш загадкових (для простих киян) будівель Києва?
– Після початку Першої світової (Великої) війни велика кількість випускників та співробітників медичного факультету Університету святого Володимира почала реалізовувати свою місію як безпосередньо при військових частинах, так і в госпіталях у містах далеко від лінії фронту, – розповідає гід, – Проте доля кожного з них склалась по-різному. Наприклад, випускник медичного факультету Олексій Богаєвський був лікарем-рентгенологом у госпіталі одного з піхотних полків і продовжив свою службу при Київському військовому госпіталі, а також заснував першу кафедру рентгенології в Київському медичному інституті у 1920-і. Валентин Войно-Ясенецький (Архієпископ Лука) очолив земський лазарет для лікування поранених і полонених солдатів, навіть захистивши дисертацію “Регіонарна анестезія” у 1916 році. У 1923 році він прийняв чернечий постриг і сан єпископа, ставши одним із місцевовшановуваних святих Української Православної церкви.
В програмі екскурсії: типові розваги студентів-медиків Університету Святого Володимира, останні (для кінця ХІХ-початку ХХ ст.) новинки медичної науки, невдалі спроби інспекторів контролювати життя студентів, боротьба суфражисток за жіночу освіту, лікування у шпиталях під час Першої світової війни впродовж 1914-1918 років. Завершилася майже двогодинна екскурсія досить жорстокою (але історично правдивою реконструкцією так званої “справи лікарів”).
Театралізована історія починається в лекційній залі вишу зі студентських буднів і практики майбутніх медиків 100-150 років тому. Далі ми потрапляємо до зали з експонатами скелетів – людських вад. І дізнаємося, як студенти-медики крали трупи з міських кладовищ аби було на чому тренуватися робити операції.
“А що ще лишалося робити, – пояснюють студенти Іван Жуковський і Богдан Бубач, – Вчитися на чомусь треба ж було… Є згадки, поліцейські хроніки й історичні факти, де зафіксовані такі випадки. Звісно, не обійшлося й без чорного медичного гумору”.
Проходячи закапелками університету, відвідувачі потрапляють на заняття вищих жіночих медичних курсів, а в своєрідній кунсткамері – на засідання своєрідної медичної ради, де “продвинуті” жінки, що приїхали з Європи до “відсталої Російської імперії” намагалися в Києві впроваджувати європейські новинки. Ось як ви вважаєте, наскільки сильно відрізнялись операції 1860-х від, скажімо, операцій у 1920-х роках? По-перше, тільки-но винайшли і випробували наркоз. Зазвичай використовували ефір, дещо рідше – хлороформ, а з 1860-х років – ще й нову, дуже перспективну (спершу) речовину у анестезії – кокаїн. По-друге, тільки зароджуються принципи дотримання гігієни, а медики доволі часто проводили операції прямо у робочому одязі – сюртуку, пальті, сорочці. Варто пам’ятати, що у Києві 19 століття найкращі лікарі одночасно працювали і викладачами Університету святого Володимира.
Вразила реконструкція шпиталю І-ї світової війни, де поруч помирали і поранені бійці й тифозні хворі, де лікарі й сестри милосердя без медикаментів і, навіть, без перев’язочних засобів намагалися рятувати життя солдатів і офіцерів. Тоді як військове командування ці проблеми цікавили дуже мало – штабісти віддавали нелогічні й бездумні накази – ну, майже все, як і сьогодні (з поправкою на час і прогрес).
І, нарешті ми стаємо свідками страшних допитів у застінках НКВС лікарів, яких звинувачували у сфабрикованій “справі лікарів”.
Особисто мене трохи неприємно вразило, що організатори надзвичайно цікавої театралізованої екскурсії обійшли своєю увагою студентів-медиків і лікарів, які воювали на фронтах ІІ-її світової війни, захищали Київ у ополченні, копали окопи, гинули на полях і польових шпиталях страшної війни. Але це вже – зовсім інша історія.
Автор ідеї Олексій Руденко пояснює, що в такий спосіб студенти намагаються відтворити хід історії: “Це волонтерська ініціатива студентів і випускників історичного факультету університету ім. Шевченка. Ми вивчаємо історичні події, знайомимося з локаціями, з документами, пишемо сценарій”, – розповідає керівник проекту, – “репетиції проходять здебільшого в студентському гуртожитку. За два роки існування Творчого об’єднанням ми вже проводили подібні екскурсії на різні історичні теми в Шоколадному Будиночку, в червоному корпусі, в КПІ, в Софії Київській. В медунівері керівництво закладу пішло нам назустріч. А от деякі співробітники на місцях намагалися “ставити палки в колеса”.
Учасники театралізованого дійства щиро обурюються діями деяких співробітників.
– Єдине, чого я не можу зрозуміти – це ставлення співробітників університету. – пише у ФБ, Костянтин, один із акторів-реконструкторів, – поки ми репетирували й готувалися до івенту, як мінімум від трьох різних людей, я і актори моєї локації чули фрази типу: “А ви хто взагалі такі?”, “А хто вас сюди пустив?”. Це нормально, коли перед проведенням івенту хтось із керівництва просить показати “подання”, щоб переконатися в легальному порядку проведення. Але коли кожних 5 хвилин нас намагаються вигнати з аудиторії – це взагалі не мотивує. А коли ми виходили фотографуватися, нашу аудиторію (з речами й реквізитом) встигли замкнути. А за 5 хвилин до початку екскурсій до нас підійшла жінка, і, не представившись, почала в грубій формі вимагати, щоб ми негайно пішли й принесли їй подання. Але найбільше мене шокував такий діалог:
– Та ви взагалі знаєте скільки коштують ці ембріони?!
– Не знаю. А скільки?
– Та хто ви такий, щоб я вам говорила?!
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
На щастя, відвідувачі, які були активними учасниками дійства, цього не помітили. Чекаємо обіцяну Олексієм Руденком “Ніч в університеті”, яка відтворюватиме події в Києві в 1919 році.
