Не раз бувало: третя година ночі, темряву кімнати освічує ясний місяць і з відчиненого вікна віє легесеньким вітром, який несе за собою запах нічого Києва. Все спить. Не спиться лише мені у пориві філософських дум. Хто я?
Що люблю? Що ненавиджу? Відповідь розкривається для мене несподівано –я завжди різна. Щоб усвідомити себе, я провела експеримент і впродовж кількох днів записувала відповіді на ці запитання. Вийшло дуже дивно: зранку я була чутливою людиною, а під вечір асоціювала себе з хитрим лисом із “Звірополісу”. В хорошому настрої я визначила, що я душа компанії, хоча, якщо спостерігати за різкою зміною мого настрою, то я Дієго або Сід, дивлячись по ситуації (з “Льодовикового періоду”).
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Якщо відверто, то я вважаю себе ще маленькою дитиною, яка почувається великою кімнатною рослиною у маленькому не зручному горшку дорослого життя, який не дає творчим кореням розвиватися. Забуваю про цей тісний горщик лише тоді, коли поринаю у музику, тому, безумовно, я – меломан.
Також, як на мене, я схожа на деяких пухнастих тваринок: на панду, тому що обожнюю обійматися, на єнота, бо трішечки пустунка і люблю робити пакості, і, за словами матусі, на медведика, бо зранку така ж заспана і повільна, як він після зимової сплячки.
Знаєте, я не зовсім розумію, що таке ненависть. Мене може щось не задовольняти, але в цілому, я можу сказати, що я все люблю, тому що це частина мого життя, яке я люблю у першу чергу. Мені не зрозуміло, як можна щось любити, якщо ненавидиш те, з чого воно складається? Любов буває різна: серцем я люблю батьків та друзів, Бога, себе, тваринок та маленьких дітей, відчуттями я люблю запах після дощу, спокій, сльози щастя, спогадами я люблю море, поїздки у метро, ранок. До всього у людей різне відношення і різна форма любові.
Звичайно, не все несе для мене позитивні емоції. Мені не подобається бути зайвою, але це відкриває мені очі, від зради я відчуваю біль, але вона робить мене сильнішою, я вбачаю жахливою агресію, але без неї не існує милосердя, мене дратують “набиті” маршрутки, але це тренування мого терпіння, я обурююсь несправедливості, але вона своїм неподобством вчить мене людяності, мені комфортніше не говорити з людьми, але відповідаючи їм на питання, я виховую себе в соціумі.
Я люблю багато, що було в моєму житті і буде. Мені може подобатися щось більше, а щось – менше, але якщо воно зникне з мого життя, то я буду відчувати його неповноцінним. Все, що є – для мене на краще, і тому я це люблю.
Інколи корисно зупинитися у нічній тиші і послухати своє “я”. Я була уважною до себе лише декілька днів і відкрила багато сторін моєї душі і світогляду, а уявіть як багато частинок себе ми втрачаємо роками у метушні нашого життя?
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
