Адвоката!..

Якби мені, тій схвильованій і викрикуючій “банду геть” “майданутій”, сказали, що вже за півроку я зрозумію, як глобально я помилялася, а через рік буду гірко каятися за свій “майдан” – я не повірила б! Хоча каяття – це не зовсім те, що я насправді відчуваю.

Да, Тетяна Монтян ще тоді, як могла, намагалася і попередити, і застерегти нас, таких ось “схвильованих” – від скоєння державного перевороту. Намагалася попередити, що ми приведемо до влади ще страшніших монстрів і людожерів, ніж попередники-”януковичі”! Що ціна буде – десятки тисяч життів! Що війна буде неминучою, і нас пустять реально на м’ясо! Це була правда… Жорстка і нічим не прикрита.

Що я зрозуміла? Та те, що натовп – це стовідсотково керовані і “куди треба” спрямовані маси. А от ким? Та тими, хто зараз у влади – бариги і невігласи, гопота і школота, малолітні дівахи і продажні журналісти. Якщо комусь потрібні матеріальні докази, то раджу зазирнути в комунальні платіжки та подивитись на цінники в магазинах. А ще – в очі матерів, дружин, наречених та сестер з подругами вбитих на війні хлопців. Можна ще в очі хлопцям, що залишилися каліками, і тим, кому пощастило повернутися фізично не ушкодженими, але морально вбитими. Проукраїнським мешканцям Криму, яких просто кинули напризволяще.

Ми натовп! Щоправда, натовп у вишиванках і співаючий гімн. Дресований натовп. Ура…

Чи соромно мені?

Мені боляче. Беззуба злість душить від розуміння того, що люди не хочуть бачити правди! Не хочуть чути кричущого! Не хочуть розуміти очевидного! Ненавидять тих, хто каже їм правду, попереджає про небезпеку!..

…Можливо, зі шкільного курсу ви пам’ятаєте історію троянської пророчиці Кассандри. Вона мала дар віщування, бачила у своїх видіннях темне майбутнє Трої – та їй ніхто не вірив. Троянці натомість вірили у фальшиві пророцтва брата Кассандри – Гелена. Він солодко “віщував” перемогу і славу, а натовп його за це славив. Коли ж саме пророцтва Кассандри справджувалися, її саму звинувачували в “накликанні біди”. Ну, зрештою, всім відомо, що Троя впала, засліплена самовпевненістю і спокушена троянським конем, з якого потім повалили ахейці.

Мораль цієї байки така, що змінити хід подій неможливо, допоки “нема пророка в своєму краї”: спочатку люди не вірять, а потім пророка в усьому й звинувачують. Якби ж то хоч раз хтось помітив колоду у власному оці, все могло бути інакше.

Кассандра не воліла зла своєму місту. Навпаки, вона хотіла врятувати Трою, попередивши про майбутнє. Але люди сприймають попередження як приречення, тому сліпо хапаються за солодку брехню, тільки б не втратити почуття впевненості та задоволення собою. Це фальшива втіха. Коли всі продовжують чинити по-старому, то самі справджують погані пророцтва.

Тетяна Монтян (на відміну від багатьох солодкоголосих солов’їв з телевізора) – людина принципова. Можна виділити два головних її принципи: любов до правди та любов до людей. “Що?! Ця чорнорота базарна хабалка – любить людей?! Не смішіть мої капці!” – скаже який-небудь обурений користувач фейсбука.

Однак у відповідь можна тільки спокійно покивати і відповісти: “Саме так!” Погана і зла Монтян ще жодного разу не відвернулася від людини в біді, багатьом своїм клієнтам: незаможним людям у скруті, мешканцям будинків, що потерпали від свавілля комунальної мафії – вона допомагала і досі допомагає безоплатно.

Зазвичай для аудиторії з поп-корном на животі такі аргументи звучать, мов “захищала в молодості котиків”, однак десятки реальних людей після того ставали прихильниками Монтян. Своєрідна манера комунікації, звісно, часто служить їй погану службу, але це є неминучим наслідком радикальної прямоти і чесності характеру. Людину рідко можуть належно оцінити, коли вона відверто каже в обличчя все, що думає. Так само, як і коли пророчить зле.

Прогнози Тетяни щодо розвитку подій не завжди справджуються стовідсотково. І розлючена невигідним собі віщуванням аудиторія зі зловтіхою накидається на кожну припущену нею помилку, хоча варто було би проаналізувати ту частину пророцтва, яка все-таки справдилася. Натомість великій кількості людей простіше уявляти її ледве не головним ворогом держави.

Зараз хвостом тягнуться за Монтян злощасні фото з поїздки в “ЛНР/ДНР”. Нікого особливо не цікавить їх контекст, усім досить, що поруч із Монтян – Мозговий, це вважається достатньою умовою для запису в зрадники. Але давайте звернемо увагу на наступні зображення…

Тож “нащо вона туди їздила?” Головна причина: треба було допомогти людині. Друга: оскільки Монтян – адвокат з кримінальних справ, то отримала змогу дізнатися підноготну всіх нинішніх героїв телевізора, із президентом включно. Не вірячи гримучій суміші правди й брехні з провладних каналів (як телевізійних, так і мережних), Монтян бажала на власні очі побачити ситуацію на Донбасі.

Крутолевич Владимир Владимирович

26.08 во время сопровождения конвоя его подразделение попало в засаду и было рассеяно. Он защищая 23-тнего парня своим телом был ранен. Перебита рука, пулевое ноги и осколочные лица и тела. Потерял три литра крови. Был пленен бойцами ополчения бригады “Призрак”. Сегодня он получил свободу. Вместе с ним отправляюсь на днях в Днепропетровск. Нет паспорта e него, а потому буду сопровождать его до жены, которая так же является инвалидом. Не передвижная. У них семилетний сын. Скоро семья воссоединится. – Дмитро Філімонов.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook    

Це фото майже не публікують. На ньому боєць 40-го батальйону територіальної оборони “Кривбас” Крутолевіч Володимир Володимирович. Людина лишилася без ока, до кінця життя буде інвалідом, який виживатиме разом із дружиною, теж інвалідом. Мозговий, чия бригада бойовиків забрала солдата в полон, віддавав його напевне що з метою показати, який “насправді чудовий” він є, мовляв, “ай-яй-яй, як це так – ніхто не хоче забрати полоненого, якого ми виходили”.

В цій ситуації Монтян за будь-яких умов лишалася в програші. Адже, по-перше, вона дала слово, що забере полоненого, і тому відмовитися від поїздки вже не могла. По-друге, настрої в суспільства такі, що поки ти не маєш “дозволу” від прихильників Майдана являтися на публіці поруч із неприйнятними суб’єктами (як, наприклад, неодноразово з’являвся поруч із Путіним і навіть потискав йому руку Порошенко), то автоматично стаєш записаний у зрадники.

І наміри твої нікого не хвилюють, бо накручена аудиторія побачить лише те, що захоче. Так сталося і з Олегом Мочановим після його недавнього візиту до Донецька. А він, зауважте, палкий прихильник Майдану і сам звинувачував Монтян у підтримці сепаратизму. І саме те, що він усе-таки мав авторитет серед майданної аудиторії, змусило хоча би певну частину її задуматися, а чи справедливо отак одразу ліпити на нього ярлик зрадника.

Оскільки Тетяна є адвокатом з кримінальних справ, то мала змогу дуже добре вивчити спіднє вітчизняного політикума, населеного персонажами, родом з буремних дев’яностих. Відтоді ці люди не змінилися, хіба що навчилися акторській майстерності й тримають серйозні обличчя на камеру.

Тому вірити їм, коли вони раптом вигулькують на барикадах, у Монтян нема жоднісінької причини. І оскільки ті самі люди тримають у своїх руках українські медіа, нема причин вірити їм також.

Щоб отримати змогу адекватно судити про події на Сході, розібратися в місиві правдивих та неправдивих повідомлень, Монтян довелося їхати на Донбас особисто.

Крім того, для неї це був обов’язок інституціоналіста – вченого, що спостерігає і вивчає громадські відносини. Якщо раптом забулося, вона переклала книгу американської економістки, нобелівського лауреата Елінор Остром саме про формування громадських інституцій.

На телемості з Донбасом Монтян так і заявила, що збирається нанести візит. І попутно з’ясувалося, що в Мозгового є український полонений. Відома своєю опозиційністю до всіх політиків, Монтян могла розраховувати на безпечний прийом. Ідеї, які вона хотіла донести до тамтешніх “самовисуванців”, не тільки не зашкодили б Україні, а ще й допомогли б мирному населенню, “підписаному” на цю війну без їхньої згоди і полишеному між двох вогнів безголосим. Тому вона зважилася на поїздку, свідома втрат на публічній арені, але переконана, що полоненому необхідно допомогти.

Так Монтян домовилась про звільнення полоненого

“Чому вона так мило вела бесіду з терористами?!” – гнівно кричать користувачі Фейсбука. Оскільки Тетяна Монтян за професією адвокат, а одна з її спеціалізацій – кримінальне право, за роки практики вона стала професійним переговорником. Це означає, що вона знає, як правильно поводитися з лідерами ОЗУ, аби не загинути від їх руки і добитися очікуваного результату.

І, як сказав один з інструкторів добровольчих батальйонів, коли в мережі скандалили довкола відео з офіцером за позивним “Купол”, що потис руку Мотролі: “Я ладен хоч сатані руку потиснути, якщо від цього залежатиме життя моїх людей чи доля полонених”.

На карті було життя самої Тетяни, полоненого Володимира Крутолевіча, а також журналіста Дмитра Філімонова. Отже, маючи досвід лише з перегляду бойовиків і телесеріалів, і попиваючи каву за комп’ютером, не варто судити професіоналів за роботою.

За підсумками поїздки, Тетяна Монтян була змушена констатувати, що “ДНР/ЛНР” є інституціонально неспроможними квазі-державними утвореннями, тобто такими, що не стануться і не дадуть народу омріяних цілей, адже там царює той самий безлад і протистояння внутрішніх угрупувань, що й в усій останній Україні. Тобто, нічого нового і відмінного на Сході не утворилося, окрім хіба що необхідної для війни сторони під опікою Росії.

Змістовні пояснення щодо Мозгового

Тіньовий бік війни вони разом із журналістом Дмитром Філімоновим висвітлили в документальному відео, презентованому на прес-конференції “Гуманітарна катастрофа на Донбасі”. Ця правда не зробила сепаратистів кращими, але розкрила дійсність по той бік фронту, показавши під “маскою ворога” таку саму ошуканість і запаморочення, як і на Майдані, сформованому щирим обуренням, проте осідланому спритними політиканами. Абсолютно аналогічний хід зробив Путін, збуривши з дна психіки донбасців ще за радянщини поселені страхи, скориставшись розгубленістю та інформаційним безладом, аби сформувати собі платформу для вторгнення.

Грамотний політик розхитав би ту платформу і вибив би її з-під ніг ворога, відвоював би собі увагу та прихильність забитого і нещасного народу, віддавши під суд його мучителів. Але Україною досі керують не грамотні, а жадібні політики, що країну розглядають як дійну корову, котру можна безкарно обманювати і мучити голодом, вичавлюючи залишки молока вже з кров’ю. Аніж вчасно знешкодити підбурювачів до конфлікту і домовитися з людьми, їм вигідніше було розпалити війну. Це дало їм утриматися при владі та відвести від себе увагу народу, відправивши його на фронт, голим і босим, покинувши армію на волонтерів, давши ворогу перетворити частину українського народу на терористів, використати їх як пішаків у своїй грі. Тому, кажучи про ворогів, несамохіть доводиться дивитися не тільки в бік Москви, але й у бік Банкової. Знову.

Що є більш патріотичним – жертвувати життями чи зберігати їх? Що є більш патріотичним – розігрівати в країні збройний конфлікт чи докладати всіх зусиль, аби не сталося кровопролиття? Ізраїль, котрому навряд чи можна дорікнути відсутністю патріотизму, наприклад, вважає, що полонений солдат повинен розказати ворогу все що знає, аби тільки зберегти життя. І стратегії свої розробляє відповідно до цієї доктрини. Ми натомість досі живемо заповітами тоталітарної епохи, за якої маси людські тому й називалися масами, що життю їхньому особливої ціни не було, й уряди кидали їх у м’ясорубку, не зморгнувши оком.

Ні один з усіх президентів України і ні один з депутатів, які там були, які просиджували штани і крали у нас бабки, не зробив нічого, ні грама, аби тої війни не було. І теперішній теж, – Андрій “Кузьма Скрябін” Кузьменко.

Мріяти про “лобову” перемогу через знищення – легко, поки це відбувається виключно в уяві. В уяві взагалі все легко і просто. Але жорстока дійсність викриває “слабкі місця” уявних планів, і виставляє рахунок на тисячі вбитих і десятки тисяч знедолених. І тоді доводиться шукати обхідні шляхи.

На цій війні всі винні, й біда на всіх – одна. По-справжньому перемогти тут можна не через придушення ворога силою, а через віднаходження взаємного розуміння. Не між кримінальними верхівками, які стрижуть свої бариші, а між людьми, у котрих насправді нема жодного приводу ворогувати, котрі часто сповідують одні й ті самі цінності, а тому стоять по різні боки фронту виключно через потворну політичну гру зарубіжних та вітчизняних воротил.

В цьому нема шкоди інтересам України. Навпаки, якщо українці Сходу та Заходу нарешті знайдуть спільну мову, це зашкодить Росії більше, ніж навіть найуспішніша воєнна операція, це також не дасть Заходу перетворити Україну на залежний сировинний придаток.

Саме про це свідчить Монтян, і саме це не подобається ані сепаратистам, за що вони охрещують її “агентом Госдепа”, ані ура-патріотам, які в свою чергу хрестять її в “агенти Кремля”. То хто ж вона така, врешті-решт?!

Та сама Кассандра, заручниця своїх принципів, заручниця правди, що нікому не подобається. Так само, як люди йшли в добровольчі батальйони задля захисту Батьківщини, так само, як волонтери з останніх сил налагоджували постачання армії, Тетяна Монтян попри слабкість свого одинокого голосу намагалася донести до народу просту істину: не Донбас із Україною є ворогами, а політики українські, російські та світові не відчувають жодної прихильності до нас, попри “занепокоєні” фізіономії.

Закликати обидві сторони схаменутися, відкрити очі й зрозуміти, що їх використовують, під час війни – наївно. Така позиція вельми немодна сьогодні, як і рік тому. Надія на мир була до певної межі, яку було перетнуто разом із першими пострілами. Далі механізм закрутився в рознос, і все пішло так, як пішло.

Але така вже вона є – Тетяна Монтян. Вона не мириться з насильством і вірить у Закон навіть тоді, коли всі скорилися ненависті. Її не лякає втрата рейтингів, бо вона працює не на фальшивий імідж “копійки, яка всім подобається”, а заради цінностей у які вірить. І це не сепаратизм, не “русскій мір” і навіть не український націоналізм, як багато хто норовить їй інкримінувати, а гуманізм та інституціоналізм, за які вона незмінно бореться ось уже 15 років. У своїй боротьбі вона одночасно захищає Руслана Коцабу та Вікторію Заверуху, двох людей під вогнем ненависті з обох сторін, – в ім’я справедливості та верховенства Закону і Права.

Це – те, що Європа вистраждала в століттях воєн та революцій! Ви – боролися на Майдані за це! І тепер ви обираєте правило вибіркових покарань, “революційні потреби” замість Права, так, як це робили більшовики, як це роблять путіністи! Вам здається, що можна так робити, маючи благі наміри, але саме так і моститься дорога до пекла. Люди – такі істоти, що тільки й чекають, коли можна було б порушити правила і віддатися свавіллю – заради своїх інтересів і симпатій. Натомість в результаті страждають усі. Треба визнати, борючись із чудовиськами, ми самі стали чудовиськами, і тепер у жаданні свободи ми погоджуємося на тиранію…

А знаєте, що найцікавіше? Погана Монтян навіть таких нас захищатиме, якщо з кимось трапиться несправедливість, якщо ми станемо жертвою Молоха, якого самі ж і створили. Такою жертвою несамохіть стала малолітня націоналістка Віта Заверуха. Такою жертвою несамохіть став дорослий патріот Руслан Коцаба. Такою жертвою несамохіть став солдат Володимир Крутолевіч.

На те й потрібен справжній адвокат, щоби право було повним, щоб держава, олігархи або суспільство – не зловживали своєю владою. Подеколи сам тільки адвокат і лишається одиноким воїном на захисті людини, єдиним тонким прошарком між людиною і свавіллям системи. Не через особисту симпатію, а через почуття обов’язку перед колись обраними цінностями.

“Так неможна! Так неможливо! Треба пристати на якийсь бік!” – закричить обурений користувач мас-медіа.

А Монтян і так на боці – України, на боці реального, а не лише декларованого, розвитку українського суспільства. Вона не розмахує прапорами і не викрикує гасла, тому що вже 20 років займається просвітництвом щодо оптимальної побудови громадських відносин – і саме це, а не магічні ритуали, є її внеском у розвиток України.

Тому відповіддю на питання, хто ж така ненависна всім Тетяна Монтян, можна просто відповісти: “Юрист, адвокат, захисник… України, як правової держави”.

КиевVласть