Видатний британський статистик, що вніс помітний вклад у такі області як контроль якості, планування експерименту, аналіз часових рядів George E. P. Box стверджуючи, що: “По суті, всі моделі неправильні, але деякі корисні”, доводив, що будь-яка, найстійкіша модель є нічим іншим як прототипом наступної більш якісної моделі. Моделі, яка, в свою чергу, так само вірною бути не може, і буде тим самим прототипом моделі наступної.
Це аксіома стосується буквально кожної сфери нашої з вами життєдіяльності, і модель управління державою яку ми називаємо демократією не є винятком.
Представницька демократія
Представницька демократія – це форма демократії, якою ми користуємося і сьогодні, і яка вже майже не працює. Або, можна так сказати, недостатньо дієва форма, є провідним винаходом 18 століття, а тому логічно, не відповідає викликам сьогодення.
Які проблеми громадськості перш за все вплинули на появу саме цієї форми демократії?
- Фактично цілковита відсутність комунікацій у будь-якому вигляді.
- Тотальна безграмотність.
Чи можна сказати, що будь-яка з цих проблем є домінуючою в нашому суспільстві сьогодні?
Інформаційні комунікаційні технології в епоху цифрової революції настільки щільно оточують нас, що іноді вже не до кінця зрозуміло, вони є частиною нашого життя, чи ми їх.
З освітою сьогодні проблеми також взагалі немає.
Так, дійсно, інколи ми відчуваємо певний брак специфічних знань, але навіть цю проблему можна швидко розв’язати за допомогою ІКТ.
Що нам дійсно заважає, так це проблема нашого сприйняття світу, наші традиції, наші звички.
Так вже сталось, що швидкість розвитку людства не є постійною. Скоріше можна сказати, що вона постійно зростає. Так, за тисячі років своєї еволюції ми не зробили і половини того, що сьогодні ми іноді встигаємо зробити за рік.
Технологічно ми ніби вже в космосі, а згідно з прийнятним для нашої свідомості традиційним укладом – у середньовіччі.
Ми фактично не встигаємо змінювати нашу свідомість, свої традиції з тією же швидкістю, з якою технології змінюють наше життя!
Саме тому ми і використовуємо технологічно застарілу модель представницької демократії, і не користуємось й половиною комунікаційних можливостей які подарувала нам цифрова революція.
Дорадча або деліберативна демократія
Виходячи з того, що проблеми які довели доцільність використання моделі представницької демократії, у нас в суспільстві подолані, можна спробувати вивести форму демократії яка би відповідала сучасним викликам і можливостям людства.
Проблема комунікації 18 сторіччя вирішувалась через передачу повноважень представляти певну спільноту одній людині і це було логічно. На той час, навіть при всьому бажанні не існувало умов здатних обробити пропозиції та рекомендації декількох тисяч осіб.
В наш час такі можливості є, а тому ніякої необхідності в наявності представника громадськості – посередника, який за її дорученням представляв би її інтереси немає взагалі!
Сучасні цифрові платформи здатні обробити мільйони запитів, зауважень і пропозицій. Єдина особа яка напевно може бути тут необхідною – це координатор або модератор процесу. І саме координацією та модерацією процесів громадської участі мали би займатися органи державної влади.
Систему в якій формування політики держави формувалось би за широкою участю громадськості називають деліберативною, або дорадчою, або навіть демократією обговорення.
Філософську основу її моделі виводять з комунікативної теорії відомого німецького філософа Юргена Габермаса, який вважає, що сучасна модель взаємин держави і громадян має вибудовуватися не за традиційним принципом суб’єкт-об’єктних відносин або керуючі-керовані, а на механізмах розбудови горизонтального комунікативного середовище суб’єкт-суб’єктних відносин, і принципах рівноправності кожного учасника діалогу, незалежно від того чи є така людина представником уряду або громадськості.
В умовах горизонтальної комунікації єдиною умовою успіху стає діалог інститутів державної влади і громадськості, результатом якого буде досягнення консенсусу або компромісу.
Деліберативна модель або дорадча, дуже схожа до іншого варіанту – демократії участі, тому, що вона теж передбачає широку участь громадян у політичному процесі, сприяє підвищенню рівня їхньої політичної обізнаності та відповідальності. Але й це не найцінніша її сторона.
Деліберативна демократія форма не тільки найбільш відповідна запитам і можливостям і краще відповідає технологічним можливостями 21 століття.
Завдяки залученню громадськості до процесів участі розвиток громадянського суспільства переходить на новий якісний рівень. Громадськість починає розуміти, що якість рішень може бути вище, що необхідно підвищувати свій рівень освіченості. Що, в свою чергу сприяє підвищення загального рівня громадянської освіченості і політичної культури всього суспільства.
Чому ми досі не перейшли до деліберативної форми демократії?
Не дивлячись не той факт, що ідея представницької демократії, через яку певні особи ніби купували абонемент на зловживання, ліцензію на правопорушення, під егідою виконання волі громадян, вичерпала себе.
Не дивлячись на відсутність контролю та “непідсудність” народних обранців, яка призвела до того, що буквально всі вони вважали, що отримані від народу повноваження надані їм виключно для “законного” зловживання своїм положенням.
Ми все ще продовжуємо голосувати в рамках системи яку вкрай необхідно змінити.
Чому?
Тому, що нам розповідають про відсутність необхідності революційних змін. Про те, що не можна долучати “кухарку” до управління країною.
Про відсутність юридичних документів: законів, положень, інструкцій постанов.
Про те, що зміни повинні відбутися повільно, і вкрай важко впровадити рішення, які фактично зламають систему!
І хто поширює такі думки? Саме ті інститути, які найбільше саботують цифровізацію виборчої системи, саме провладні інститути та політики.
Чому вони так роблять?
По-перше, дуже добре знають знають недоліки системи, які вони навчились перетворювати для себе на переваги.
По-друге, вони можуть і надалі залишатися при владі.
По-третє, прозора система рішень може показати всі зловживання службовим положенням.
По-четверте, неможливість віддавати накази ігноруючи думку громадськості, значно звузить коридор можливостей зловживань.
А тому вони всіляко сприяють тому, щоб зашкодити процесу долучення громадян до управління державою.
Навіть не дивлячись на те, що технологічно така можливість вже давно існує.
Іншою стороною проблеми виступає інертність самої громадської спільноти.
Ми не звикли долучатись до демократичного процесу участі.
Ми все ще впевнені, що за нас наші проблеми мають вирішувати люди, які роками гальмували розвиток країни.
Ми все ще впевнені, що “не треба заважати професіоналам”, які, до речі, отримують дуже непогану зарплатню за свою роботу.
Але…
До чого призвело Україну управління “професійним” урядом, розповідати нікому не треба. А тому краще давайте вирішимо яким чином ситуацію можна змінити?
Як можна навіть за умови все ще працюючої моделі представницької демократії щось змінити в нашому суспільстві?
А така можливість є.
Цифрова революція – електронна демократія
Давайте згадаємо з чого почалась Революція Гідності?
Багато хто вважає, що найбільше залученню громадськості до протесту сприяв пост журналіста Мустафи Найєма від 21 листопада 2013 року. Пост, в якому він запропонував всім вийти на акцію протесту проти свавілля уряду!
Чи була це електронна петиція, якій необхідно було зібрати певну кількість голосів?
Чи було це звернення до держслужбовця який керуючись інструкцією або постановою відповів би протягом 45 днів з моменту подання?
Ні!
Це був заклик до небайдужих громадян які просто вийшли на вулицю і спрямували свою енергію на зміну режиму!
Можна сказати, що це був перший задокументований факт ефективного використання сучасних технології цифрової участі?
Звісно так!
Чому?
Тому, що саме протестна цифрова форма участі громадськості і стала запорукою перемоги над злочинним режимом правлячим на той час в Україні.
І ця перемога багато в чому сприяла росту інтересу до соціальних мереж, які перетворились на прототип перших дієвих механізмів електронної участі які пізніше перетворились на більш відповідні за функціоналом рішення.
Що ще цікаво?
Через інструменти цифрової участі, молодь, яка до того була достатньо інертна до традиційних демократичних процесів стала все більше брати участь в політичному житті країни.
Так що ж робити?
Зрозуміло, що є велика різниця між питаннями які вирішують долю країни, та питаннями місцевого локального рівня певної громади. Але системно між ними різниці немає.
А тому єдине чому нам сьогодні необхідно навчитись, так це новій для нас культурі – Культурі участі.
Ми повинні зрозуміти, що від рішення, від якості рішення кожного з нас може залежати доля країни.
Ми повинні зрозуміти, що формування політики через використання колективного інтелекту громадян надасть можливість посадовцям приймати більш відповідальні рішення, які будуть сформовані на базі аналізу наших пропозицій.
Уряд більше не може виступати як централізована монополія, яка забезпечує низькоефективні рішення за занадто високу для нас вартість.
Урядовці які приймають безвідповідальні рішення крадуть не тільки наші гроші, вони крадуть наш час, наші можливості, наше майбутнє.
Ми повинні навчити уряд стати більш гнучким і готовим до новаторських прийомів та рішень.
Також ми повинні зрозуміти, що інтернет буквально прибрав географічні кордони і все менш актуальними стають закриті, замкнені в собі комунікаційні рішення які перетворюють міста та села на технологічні острови.
Що горизонтальні комунікації повинні кордони та обмеження руйнувати. Що в свою чергу сприятиме більшій обізнаності громадськості, та дозволить громадам невеликих міст отримати можливість використовувати рішення від великих постачальників інформаційних технологій, недоступних їм раніше через велику вартість.
Громадськість, як і під час Революції Гідності повинна стати провідником технологій змінивши типовий традиційний уклад. Що є цілком логічним процесом, позавсе тому, що це є процес участі – процес ініційований знизу догори. Процес який ініціювати згори неможливо, тому, що він фактично якщо знищить коруупційну представницьку форму демократії, то сприятиме її скорішому перетворенню на нову, не позбавлену недоліків, деліберативну форму демократії.
Олег Чеславський, голова ГО “Укрмедіа”
