Вже кілька місяців тривають дискусії про те, що робити з Галерним півостровом. Окремі активісти стверджують, що йому потрібно надати заповідний статус та залишити територію недоторканною. З іншого боку, інженери та екологи б’ють на сполох: локація вразлива з точки зору підтоплення. І в разі непередбачуваних обставин або проливних дощів може спровокувати масштабну повінь, які так часто траплялися у Києві.
З відкритих джерел відомо, що на промзонах Корчуватого, Галерного і Жукового та інших півостровів (з окремими островами) виробнича діяльність проводилась з радянських часів. Навіть дореволюційна міська каналізація Києва була спрямована в гирло річки Либідь і біля Галерного утворилась смердюча протока з відстійником рибгоспу.
У хронологічній послідовності історія Галерного півострова виглядає так:
У 1955 році земельні ділянки півострова Галерний відведені рішенням № 459 для підсобних господарств Управління громадського харчування Ради депутатів трудящих “ГорОбщєПіт”. З того часу тут працювала велика свиноферма.
У 1972 році № 2118 дика природа промзони 1955 року була наново оформлена “Для відведення земельних ділянок головному управлінню рибного господарства внутрішніх водоймищ УСРСР під будівництво дослідно-виробничого тепловодного рибного господарства в Печерському районі”
У 1973 році було видано рішення Народних комісарів № 620, “Про відведення території і акваторії а Дніпра під ремонтно-відстійні пункти і станції прокату човнів водно-моторної пристані управління побутового обслуговування населення”.
У 1976 році відбулось розширення збудованого рибогосподарського комплексу та розширено межі землевідведення рішенням № 756/25 (див графічні додатки).
У минулому столітті ніхто особливо не замислювався, якої шкоди завдає діяльність свиноферми екології цієї території. Лише зараз оприлюднюються пов’язані з цим проблеми. А саме – через тверді та рідкі відходи і відсутність очисних споруд свиноферми відбулося глибоке отруєння наземних та ґрунтових вод Галерного півострова. Ця забруднена фекаліями вода самопливом потрапляє у озеро Ерик та Миколайчик, а згодом у Галерну затоку, забруднюючи акваторію та донні відклади озер та затоки.
Бездумне поводження з відходами від свиноферми призвело і до забруднення ґрунтів, адже саме у землю утилізувалися гнійні відходи. Це не лише знижує якість ґрунтів, але й призводить до забруднення водоносних горизонтів та повітря. Що вже говорити про сморід, який отруює повітря і створює істотні незручності як для відвідувачів Галерної затоки, так і для мешканців сусіднього Корчуватого.
Не меншою проблемою є ризик затоплення території. За розрахунками фахівців, в умовах повені 1% забезпеченості Галерна затока повністю піде під воду. Якщо ж повінь буде 10%, затопить більшу частину півострова. Підсилюють небезпеку додаткові водяні потоки, які стікають в озеро Миколайчик і виконують роль дощової каналізації. Збираючи дощові стоки з житлової та промислової зон Голосіївського району, дощові колектори скидають ці стоки в озеро Миколайчик без очистки. Крім того, у Галерну затоку впадає дощова каналізація мікрорайону Корчувате діаметром 850 мм. Чи варто підкреслювати, що там також немає жодних очисних споруд, що не найкращим чином впливає на екологію півострова.
Втім, я жодного разу не чув цих аргументів від екологів, які опікуються Галерним півостровом. Схоже, їхня увага спрямована на інше – будь-що домогтися охоронного статусу для цієї території, невідомо, на якій підставі і з якою метою. Наприкінці травня активіст Михайло Погребиський зареєстрував петицію під назвою “Захистити Галерний острів від забудови та створити об’єкт природно-заповідного фонду пам’ятку природи “Ліс орхідей” в урочищі Покол”. При цьому варто відзначити, що самі активісти визнають, що підстав для надання охоронного статусу Галерній затоці немає. Керівник Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, який активно підтримує цю петицію, на нещодавній прес-конференції визнав, що там немає червонокнижних рослин, які потребують захисту. Натомість захисту потребують люди, котрі могли б використовувати цю територію як облаштовану зону. Адже на даний момент це місце облюбували так звані люди з низькою соціальною активністю та любителі вживання заборонених речовин – простіше кажучи, безхатьки та наркомани.
Вочевидь, хтось намагається ввести в оману киян, стверджуючи, що ця територія повинна бути визнаною заповідною зоною. Але якщо проаналізувати ситуацію, то зараз ця зона і так заповідна – тільки не для рослин, а для різного роду “непростих” людей, які не зовсім законно (і головне, безкоштовно) використовують цю землю та збагачуються на них. Так, тут сформувався цілий прошарок людей, яким вигідно, щоб ця територія була “закритою”, в тому числі, і для громадськості.
Берегова лінія Галерного півострова “окупована” рибаками з місцевих кооперативів. Галерна затока перегороджена і використовується за межами землевідведення комерційними структурами, які нічого не платять до бюджету і не дають податкового прибутку державі та столиці. Тут же можна побачити причальні групи, пірси, елінги, стоянки катерів, берегові “паркінги” заможних добродіїв. Вони тримають свої плавзасоби, не сплачуючи за оренду землі. Чому ж цим питанням не переймаються активісти, які вимагають надати Галерному півострову захисний статус?
Цілком очевидно, що у “Галерку” потрібно вкладати великі кошти – у розчистку водних об’єктів та інженерної підготовки територій. До речі, страшні наслідки знищення рашистами Каховської ГЕС показують, що неукріплені береги змило хвилею і піщано-ґрунтові маси замулили території вниз по течії, нанісши ще більшої шкоди довкіллю, ніж вода, яка вже частково зійшла.
До речі, техногенна катастрофа, яка сталася через підрив росіянами Каховської ГЕС, поставила питання щодо можливості повторення такої ж трагедії у Києві. Адже столиця України віддавна потерпала від паводків та повеней. Під час кожного весняного паводку Дніпро виходив з берегів, рівень річки піднімався на кілька метрів, що призводило до підтоплення будинків і вулиць, розташованих в низині. Найбільше під потопів страждав київський Поділ.
Якщо згадати усі історичні потопи у Києві, то перші з них зафіксовано ще у 945 році, згодом – у 1128 році. Ще одне серйозне підтоплення сталося 1789 року, коли був затоплений Поділ та київські слобідки. У 1845 році вода у Дніпрі піднялася на рекордні 8 метрів.
У документах тих часів можна знайти свідчення, як через цілодобові проливні дощі дніпровська вода стрімко вийшла з берегів. Крім мешканців Подолу та прилеглих слобідок до постраждалих від затоплення додалися мешканці Труханового острова, що з середини ХІХ століття почав активно заселятися.
У новітній історії Києва справжнім стихійним лихом вважається повінь 1931 року – найбільша за останні понад 300 років. Це сталося через аномальну кількість снігу взимку, який удвічі перевищив середньорічну норму.
За спогадами очевидців тих подій, велика вода повністю затопила будинки на Трухановому острові та слобідках та Поділ. 15-метрова водна лавина зносила все на своєму шляху, а місцевих мешканців евакуювали, знімаючи з дахів будівель. Наприкінці квітня потужним струменем води прорвало залізничний насип, і Рибальський півострів перетворився на справжній острів.
Порятунком для Києва стало будівництво у 1960-роках Київської ГЕС та штучного Київського моря. Після будівництва дамби потопи хоча й продовжувалися, але їхні руйнівні наслідки, катастрофічні для мешканців, істотно скоротилися.
Які наслідки можуть настати в разі, якщо залишити Галерний півострів у його нинішньому стані – не проводити жодного облаштування, очистки, вкрай необхідних заходах розчистки замулених озера Ерік та протоки Миколайчик, та, можливо, заходів з додаткового укріплення берегів, – можна тільки здогадуватися. Втім, якщо міська влада і екологи справді дбають про добробут киян, то саме з цього і потрібно починати. А не з фанатичного пошуку реліктових рослин як приводу до надання Галерній Затоці охоронного статусу. Бо зі статусом чи без нього, якщо залишити цю територію занедбаною, скоро там не буде місця не лише для рослин і тварин, але й для людей.
