Як славно було задумано: громадські ради при різних владних структурах – при міністерствах, при Київській міській державній адміністрації (КМДА), при районних адміністраціях. Такий собі потужний загін здорованів з самого що не є народу, який мав пильно стежити за чиновниками та наставляти їх на шлях праведний. Народний інструмент для корчування корупції, який від влади не залежить – гримнути вона на громадськість не може, притиснути по лінії трудової дисципліни або премії теж.

Сьогодні ситуація з тим, у що перетворився “народний контроль”, дає привід згадати дефініцію Чорномирдіна: “хотіли як краще, а вийшло як завжди”. Народний пильник нагадує не богатиря, а кволого дистрофіка з синдромом аутизму. Як не старався, не пригадаю бодай одну гучну перемогу Громадської ради над безладом у владних структурах та зловживаннями чиновників. А так чекалося…

Чому не склалося? Як не прискорбно визнавати, через нас з вами, в першу чергу. У національній традиції громадська активність далі розмов на кухні пересічно не простягається. Тому мляво уступаємо дорогу, у тому числі й тим, хто рветься у Громадські ради не заради суспільного блага, а плідних особистих контактів з владою.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”

Наприклад, у Києві 11 тисяч громадських організацій. А у Громадській раді при КМДА 35. Шалений конкурс, схоже, ці 35 здолали! Але визнаних лідерів опору безсистемній забудові серед них не проглядається. Борців за збереження культурної спадщини, яку знищують на наших очах, теж. Обманутих вкладників, координаторів акцій протесту, журналістів та блогерів з числа борців з корупцією також не має.

У киян наразі безліч проблем: забудовне свавілля і корупція, безпека населення і кримінал, стан доріг і тарифи, сміття у дворах і екологія, бюрократизм та недоступність влади, пробки і парковки. Як з цим усім розбирається Громадська рада? Схоже, під сонне обговорення регламентів та порядків денних, під заспокійливе журчання засідань з питань оптимізації діяльності, дисципліни відвідувань, вдосконалення плану роботи, звітів комісій усі проблеми залишаються там, де були.

Я маю право віднести себе до громадськості, зважаючи на майже 20-річний стаж лідерства у протистоянні забудовнику, що теж яка не яка, а боротьба за громадський інтерес.

Читайте: Контрольний постріл. Жертва отримала травми, несумісні з життям

Питання, яке не на жарт стало турбувати населення нашого кварталу і привело мене та інших активістів до Громадської ради при Шевченківській РДА: проблема будівництва на вулиці Пушкінській та фейкового представництва нашої громадськості у цій раді штатним працівником забудовника.

Домагалися прийому у голови Громадської ради при Шевченківській РДА з тиждень. Добилися. Прийшла делегація з п’яти членів нашого ОСН, обраного населенням кварталу, обмеженого вулицями Пушкінською, Червоноармійською, бульваром Шевченка. Здавалося, поважні члени громади заслуговували на увагу голови Громадської ради: професор, колишній головний архітектор району, член Громадської ради району, викладач університету, голова Громадської ради при Мінкультури. Та ким би житель не був, він має право на увагу і допомогу такого органу.

Спробую відтворити деталі візиту в образній, так би мовити, формі.

Ми: “Хотіли б обговорити…”
Нам (суворо): “У вас 15 хвилин!”
Ми (жалісливо): “Так домовлялися за тиждень, питання важливе для населення, люди з роботи відпросилися…”
Нам (ще більш суворо): “Час пішов!”
Ми: “Бачте, у нас в самому центрі Києва твориться таке, що в жодній Європейській столиці…”
Нам: “Я багато поїздив по Європі і по світу. Тренував навіть короля (чи принца?)” … Далі делегація слухала спогади голови, у тому числі зі славного спортивного минулого, намагаючись час від часу вставити кілька слів з приводу того, заради чого прийшла. Тим часом 15 хвилин минали…
Ми: “На засідання прийде багато людей. Просимо поставити наше питання першим, щоб люди не чекали кілька годин…”
Нам (гучно): “Не поставлю!”
Ми: “Ми маємо право поставити питання, що хвилює людей…”
Нам (дуже гучно): “Не маєте!”
Ми: “Це порушення демокра…”
Нам (гучно): “Тільки в “Різному”, після всіх! Три хвилини!”
Ми: “В порядку денному 7 питань, в одному звіти аж 6 комісій. Навіщо масі зайнятих людей чекати…”
Нам (дуже гучно): “В “Різному”, я сказав!”

Після проведеної “виховної роботи” довелося делегації піти ні з чим. Залишилося загадкою, чим таким невідкладним був зайнятий голова решту дня, що відправив цілу делегацію геть. А ми, завдяки непохитності голови Громадської ради, мусили потім попередити людей, щоб для кількагодинного очікування “Різного” не приходили. Така, знаєте, районна демократія…

Як виявилося згодом, то були лише квіточки. Ягідкою стало неймовірне враження від “районної демократії”, одержане 12 червня у залі, люб’язно наданому Шевченківською РДА для проведення засідання Громадської ради.

15:30 Неозброєним оком видно: кворуму немає. У президії уже знайомий нам невблаганний провідник “районноі демократії”.

Піднімаю руку: “До порядку денного…” (хотіли чемно нагадати, що будь-яке зібрання мусить до початку затвердити порядок денний).
Голова (гучно): “Сядьте!”
Ми: “Так до порядку ж денно…”
Голова (дуже гучно): “Сядьте, я сказав!”
Ми: “Згідно регламенту…”
Голова (гучно, як тільки можна): “Чого ви тут сидите? Тут не можна! Пересядьте!”
Ми: “Та дайте ж сказати! У нас колективне звернення до Громадської ради, кілька днів підписи збирали!”
Голова (ще гучніше): “Пересядьте!”

До фізичної сутички, слава Богу, не дійшло. 75-річний професор її безславно програв би чемпіонові світу, який тренував принців, а може й королів. Та це був ще не вечір. Окремі присутні вже почали здогадуватися, що на засіданні Громадської ради не так безпечно, як прописано в регламенті. Подальші події переконливо це підтвердили.

Спочатку ніщо не віщувало скандалу. Позіхаючи, послухали звіти комісій, голови яких на засідання не прийшли. За них доповідали хто попало: то прудкий молодий чоловік від забудовника, причому відразу за дві чи три комісії, то ще хтось. Та й доповідати, власне було нічого. Потім – виступ забудовника, який майже увесь складався з поливання брудом свого громадського опонента. Зупинив голова цього майстра поливу? Ще чого! А от коли один з членів Громадської ради, до речі, голова ради мікрорайону, зажадав виступити по темі дискусії, головуючий висловив рішучу незгоду. Той наполягав. Чемпіон же підняв голос до Шаляпінськоі сили, а потім мало не схопив упертюха за грудки. Звучання при цьому досягло такоі сили, що корабельна сирена відпочиває. Врешті-решт брудно обізвав претендента на виступ, показавши майстерне володіння сленгом підворотень. Імовірно, у захваті полеміки забувши, що за ситуацією зацікавлено спостерігають з залу члени Громадської ради та гості. Втім, судячи з того, що присутні члени Громадської ради на хамство ніяк не зреагували, напевно, воно було їм не в новину… А може, побоялися потрапити під роздачу?

Була хоч якась користь для громади від цього фантастичного “дійства” під авторитетною вивіскою Шевченковської РДА та Громадської ради при ній? Як сказав би математик, якщо і була, то нескінченно мала. Про що ми на початку безуспішно намагалися вставити слово. Кворуму-то не було. Порядок денний не затверджений. Для чого було годинами колихати повітря – залишилося загадкою. Адже, не те що приймати рішення по кожному із шести заслуханих питань, а й навіть ставити їх на голосування не можна: ні про виведення зі складу неслухняних членів Громадської ради, як збирався голова; ні про “фільтрацію” осіб, схильних до співпраці зі ЗМІ; ні про схвалення безглуздої “ідеї пішоходизації” Пушкінської; ні про затвердження звітів комісій, голови яких, як і більшість членів Громадської ради, на засідання не прийшли.

Читайте: “Инициатива “пешеходизации” Пушкинской: липовые активисты и местная власть

То що ж відбувається в Громадській раді центрального району Києва: імітація роботи за для громадськості чи відверта демонстрація зневаги до неї? Зовні наче все пристойно. Президія є? – Є. Головуючий в ній сидить? – Сидить. Представник адміністрації, при якій працює Громадська рада, вшанував збори своєю присутністю? – Вшанував. Кворуму не було? – Ну не було, то й що, хіба вперше? Голови комісій на звіт про роботу своїх комісій не прийшли? – Байдуже! Нехай доповідає, хто хоче. Громадськість району, що прийшла по допомогу, послали куди подалі? – Послали, нехай не заважає вирішувати наболіле “питання оптимізації”.

Якщо саме так адміністрація вирішила здійснювати “зв’язок з громадськістю”, то, здається, це той “зв’язок”, яким наче ланцюжком, її тягнуть куди треба. З тими, хто впирається, в привладній Громадській раді проведуть “виховну роботу” на підвищених тонах та з прилюдним приниженням, аби знали своє місце.

Треба щось з цим робити, кияни. Інакше нас і далі водитимуть на ланцюжку.

Николай Жуков, председатель ОСН “Квартал Пушкинская – Красноармейская”, профессор

KиевVласть