Перманентне перебування у стані політичної кризи, коли в країні загострюється політична боротьба на тлі економічних, релігійних, етнічних проблем – це для України нормально. І політикум, і народ до такого стану речей звикають, пристосовуються та поступово втрачають інтерес. Однак, коли йдеться про проблеми у міжнародних відносинах, особливо, у стосунках з Росією, громадяни України та політичні партії, які чітко визначилися у своїй позиції, готові усіма засобами боротися за обрані пріоритети.
Шостий рік на сході країни триває війна, ініційована сусідньою країною-агресором. Шостий рік агресивна політика Кремля, “в кращих традиціях геббельсівської пропаганди” спотворює інформаційне поле фейками та дезінформацією світу про події в Україні. В таких умовах російський бізнес, що змінив вивіски та мімікрував “під вітчизняний ринок”, веде не менш агресивну політику в середині держави, ніж озброєний конфлікт на Донбасі. Наприклад, російські банки, які активно кредитували українські підприємства, а згодом почали претендувати на виробничі споруди та земельні ділянки по всій країні, оформлюючи довгострокову оренду на землю або забираючи її у власність.
Оскільки ідеологи Кремля тяжіють до певного символізму у проявах агресії по відношенню до України, будь-які більш-менш нестандартні ситуації миттєво використовуються ворогом. На даний момент Україна переживає непростий період – незабаром новообраний Президент країни приступить до свої повноважень. Чи зміниться зовнішньо-політичний курс України, не відомо. Тимчасова невизначеність посилює небезпеку і спонукає агресора до активних дій, наприклад, видачі російських паспортів громадянам України. Це є грубим порушенням міжнародного права, але Росії байдуже, ця країна пишається попранням будь-яких прав та свобод, як у себе в країні, так і на міжнародній арені. Відтак лише послідовні дії, спрямовані на захист інтересів України, усіх гілок влади на усіх рівнях зможуть протистояти окупації, максимально сприяти завершенню озброєного конфлікту та вкотре вибороти право на існування незалежної України.
Київська міська влада зважилася на це, прийнявши на пленарному засіданні КМР, 15.05.19 року важливе політичне рішення, яке виключає можливість передачі в оренду та власність земельних ділянок в столиці юридичним особам, у статутному капіталі яких наявна частка власності країни-агресора.
Йдеться про мораторій на передачу майна та земельних ділянок комунальної власності територіальної громади Києва у власність або користування юридичним особам, у статутних капіталах яких частка держави-агресора становить більше 25 відсотків, або кінцевим бенефіціаром яких є держава-агресор. Таке рішення підтримано 61-м депутатом КМР.
Нагадаємо, таке рішення було ініційоване представниками усіх (і це важливо) фракцій Київради. Воно стало нагально необхідним після низки випадків у різних містах України, коли не зважаючи на діючі санкції, компанії, які належать країні-агресору, отримували у своє розпорядження українські землі. В першу чергу, це стосувалось російських банків, які через заставу отримували можливість оформлення на свою юридичну особу земельних ділянок. Відбувалось планомірне “повзуче” захоплення українських земель по всій країні Росією.
Раніше з цього приводу писали наступне: “Гібридне захоплення” українських земель відбувається за досить простою схемою: російські банки, зокрема санкційні “Сбербанк”, “Промінвестбанк”, в рахунок погашення кредитів отримують у власність заставне майно підприємств, що складається зі споруд й земельної ділянки. В першу чергу, особливий інтерес компанії країни-агресора виявляють до приватизації або довгострокової оренди землі. Це явище набуло системного характеру та є досить масштабним по всій країні. Таким чином може відбутись поступове захоплення України без використання важкої зброї.
Без сумніву, рішення КМР про введення Мораторію, особливо, в даний політичний момент, коли лише лінивий не обговорює перспективи ймовірної зміни зовнішньо-політичного вектору, дає чіткий сигнал – Київ стояв і однозначно стоятиме на захисті національних інтересів. Безумовно, прийняття антиросійського рішення Київрадою, позитивно сприйматиметься не лише громадою міста, адже надто велику ціну вже сплачено за збереження держави. Це той випадок, коли без огляду на вищі політичні кола зміцнілий рівень самоуправління вже сьогодні може знайти можливості для захисту не лише міських, а й загальнодержавних інтересів. Цілком очевидно, що таке важливе політичне рішення не могло бути прийняте без особистої підтримки та ініціативи Київського міського голови.
Один із ініціаторів прийняття мораторію, депутат Київради Олег Петровець зазначив: “Таке рішення насправді назріло уже давно. Мало того, переконаний, що подібну заборону потрібно встановити на всеукраїнському рівні. Тому дуже вірю в те, що всі українські міста візьмуть приклад зі столиці, і приймуть аналогічні рішення”.
Сергей Руденко, журналист