Чомусь кризу в роботі Конституційного Суду прийнято вважати кризою конституційною. Начебто Конституцію ніхто не міняє, не ріже її на шматочки чи дописує нові глави. То звідки напруга? Криза – в доброчесності самого Суду та його тлумачень положень Основного Закону. Це викликає осуд експертного середовища, посилює протестні настрої громадян спочатку до судової влади, а відтак і до влади взагалі. Парадоксально, але конфлікт між державою і громадянином розпочинається там, де мали б ці протиріччя унормуватися. І лише збіг кількох факторів не дозволяє протестам перерости в щось масштабніше, наприклад, у черговий Майдан.
Місце має значення
Для масштабного протесту потрібен простір. Для Майдану передбачається наявність… майдану. Сакральне місце. Був би Конституційний Суд десь на Хрещатику чи Інститутській, мали би повноцінний протест. А так, як кажуть в Одесі, маємо дві великі різниці. Приміщення суду затиснуте містом, обмежене простором. Подейкують, вулиця Жилянська завдячує своєю назвою язичницькій богині печалі Желі. Тому й маємо ось таку печаль.
Приміщення суду було спроєктоване в 1985 році компанією “Київпроєкт”. Проєкт розробив авторський колектив під керівництвом київського архітектора М. Левандовського. Спочатку планувалося звести інженерно-лабораторний комплекс науково-виробничого об’єднання “Міськсистемотехніка”, а після створення в 1996 році Конституційного Суду України цей об’єкт, будівництво якого тривалий час не велося через відсутність замовника, було передано єдиному органу конституційної юрисдикції в Україні. Роботи зі спорудження будівлі завершено у 2001 році. Сама будівля має всі шанси стати пам’ятником архітектури.
Та чи стане пам’яткою все в ній народжене? Архітектурний ансамбль перетворює її на щось сіреньке. Відповідно наша свідомість не бачить у рішеннях Суду сакрального змісту, не розуміє ваги та не бачить перспективи. Радше навпаки, усе, що звідси йде в люди, сприймається негативно. Нема простору! Але є огорожа – Конституційний Суд за ґратами!
З цією тезою можна посперечатися. Але історія має безліч прикладів, коли суспільні ініціативи не досягали мети, як тільки обмежувалися простором. Пригадуєте акцію “Україна без Кучми” на початку 2000-х? Тоді все йшло до Майдану. У прямому та переносному сенсі. Протести наростали. Заповнили Хрещатик. Ще трохи й перемістилися б на Майдан Незалежності.
Досвідчений управлінець Леонід Кучма знав, що до цього все йде. І тоді було ухвалено рішення про безвідкладне проведення реконструкції Майдану Незалежності до Дня Незалежності України. Ідея геніальна: найулюбленіша площа огороджена будівельними парканами. На той момент завершеного та затвердженого проєкту реконструкції ще не існувало. Головному архітектору Бабушкіну лише доручено якомога скоріше розробити його. Будівельна техніка почала працювати, демонтуючи фонтани та гранітну плитку. Рився котлован обабіч Хрещатику. Паралельно шукали кошти на “грандіозний” проєкт. Так народився теперішній вигляд площі.
Це рішення було містобудівним, але воно стало вирішальним в політичному питанні. Політичного Майдану та політичної революції вдалося уникнути. Акції “Україна без Кучми” пройшли повз. Обмежені в просторі, вони фактично зійшли нанівець.
Тож нас від чергової революції нині оберігає саме… розташування Суду.
Місто має значення
Ніхто не стане заперечувати, що нам потрібен здоровий Суд. Величний з точки зору архітектури, рішень і нашого сприйняття його діяльності. У нинішнього архітектурний ансамбль викликає у нас дещо інші асоціації. Одне слово – печаль! І ми маємо це змінити. Перенести Конституційний Суд на те місце, яке відповідатиме його фундаментальним засадам і завданням та матиме значення не лише для гілок влади, а й для пересічного громадянина.
В Україні вже давно про це ведуться розмови, навіть законопроєкти пишуться, але справа так і не зрушилась з мертвого місця.
Якщо подивитися на досвід провідних демократичних країн, то впадає в очі як ретельно тамтешні люди намагаються виокремити конституційні суди. Саме вони визначають інституційну незалежність від чинної влади. Тому складовою інституційної незалежності Суду вважається і його територіальне дистанціювання від інших вищих органів державної влади. Практика такого дистанціювання має місце в розвинутих європейських державах, органи конституційного судочинства, в яких характеризуються як такі, чия діяльність відповідає високим стандартам верховенства права. Якщо ми подивимось на розташування КС або Верховних судів в інших країнах, ми побачимо, що не у всіх державах вони розташовані в столиці. Такими країнами є розвинуті європейські країни:
Конституційний суд Німеччини перебуває в місті Карлсруе (населення – понад 300 тисяч людей, відстань до Берліну – 678 кілометрів).
Конституційний суд Грузії розташований в місті Батумі (населення – більш як 155 тисяч людей, відстань до Тбілісі – 372 кілометри).
Федеральний суд Швейцарії базується в місті Лозанна (населення – за 138 тисяч людей, відстань до Берну – 106 кілометрів).
Верховний суд Нідерландів – у місті Гаага (населення перевищує 515 тисяч людей, відстань до Амстердаму – 64 кілометри).
Одеса має значення
Найважливіше питання, яке стоїть сьогодні та було закладене не тільки європейськими державами і нормами, а й розвитком нашої держави – це самодостатній розвиток територій. Україна потребує подальшої децентралізації влади. Перенесення Конституційного Суду з Києва до Одеси – як у разі перенесення Суду з Тбілісі в Батумі – це теж децентралізація влади. Годі нагадувати, що Одеса завжди була вільним містом. Тож вона обов’язково додасть Суду, належного йому здорового погляду на конституційні норми.
Власне й Конституційний Суд для Одеси матиме значення. Статус міста, яке приймає у себе таку високу інстанцію, зросте в рази. А отже місто матиме свою додану вартість! Тож навіть з огляду на це – розвиток окремого регіону – влада має переселити Суд.
Це додасть місту нового імпульсу розвитку. Останні роки Одесу переслідує негативна тенденція значного зменшення кількості населення. Було ж колись, що за радянських часів, населення міста Одеса сягало мільйона. Якщо перенести КС в Одесу, ми отримаємо не тільки децентралізацію, ми отримаємо зростання ціни на нерухомість в Одесі, приріст населення, збільшення величі та статусу Одеси й Одеського регіону. Звісно до цього треба підходити порадившись із суспільством, провести містобудівний моніторинг, розпитати фахівців, організувати всеукраїнський або міжнародний конкурс. В Одесі обов’язково знайдеться найкраще у світі місце для Конституційного Суду України, і точно – без триметрових ґрат. Якщо ж не судилося Одесі, Конституційний Суд із радістю прийме Біла Церква (населення – понад 200 тисяч людей, відстань до Києва – 75 км).
Будівництво має значення
Ще жодна успішна країна у світі не стала величною без величних проєктів і людей. Будівництво країни завжди розпочинається з вибудовування середовища, де живуть, працюють, відпочивають люди. Велике будівництво, великі інфраструктурні проєкти повинні з’являтися не тільки в Києві та Київському регіоні, але по всій Україні. Всеукраїнські інфраструктурні проєкти в регіонах – це розвиток не тільки регіональний, а й розвиток держави в цілому.
Найважливіше те, що децентралізація керівних органів виконавчої влади на основі містобудівного моніторингу матиме наслідки політичні, соціальні, розвиток держави загалом.
Артем Глущенко, заступник головного архітектора Одеської області
джерело: “Український інтерес“
