Вчора, 28 квітня, профспілковий комітет київської психіатричної лікарні ім. Павлова підготував і відправив до Кабміну, Міністерства охорони здоров’я та Верховної Ради петицію з вимогами про збереження медичної галузі. А позавчора, 27 квітня, на протест вийшли медики київської психіатричної лікарні ім. Павлова – найбільшої профільної лікарні не тільки в України, а й в Європі. Тут в 30 корпусах лікуються понад тисяча пацієнтів. А самій лікарні – понад 200 років.
Якщо медики “Павловки” вийшли на протест – це значить допекло. І, ймовірно, що протести лікарів “Павловки” – лише початок страйків та протестів лікарів проти знищення вітчизняної медицини.
Бо, коли сам міністр охорони здоров’я Максим Степанов підтверджує, що психіатричну лікарню недофінансовано на 22% (хоча факти свідчать про значно більше недофінансування), що так званий другий етап медичної реформи може призвести до закриття спеціалізованих лікарень та звільнення медперсоналу – тут вже все занадто серйозно. І, хоча міністр пообіцяв, що нікого звільняти не будуть, треба розуміти, що бунт 150 (із тисячі) медиків “Павловки” – це лише верхівка айсбергу або накип, що виливається з паруючого котла.
На позавчорашньому мітингу заступник директора лікарні ім. Павлова Дмитро Лєбєдєв заявив, що керівництво лікарні намагається достукатися до всіх інстанцій аж до міністерства, щоб не дати знищити лікувальний заклад. Але їх “не пускають до кабінетів або маніпулюють якимись дивними, безглуздими відмовками”. І додав, що, якщо до кінця тижня їх не почують у верхах, то доведеться ліквідувати всі допоміжні служби, поліклініку, відділення реабілітації, діагностичний центр, що може реально призвести до закриття найбільшої спеціалізованої психіатричної лікарні України.
Тривогу працівники психлікарні забили ще тиждень тому, коли їх примусили підписати згоду працювати за базову зарплату, без сумісництва, доплат тощо. І при цьому, всі завідуючі відділеннями в п’ятницю, 24 квітня, ввечері отримали усну вказівку по телефону від планово-економічного відділу терміново подати списки людей на звільнення – по 11 працівників із підрозділу.
Керівництво лікарні поясняло, що вони отримали подібну вказівку від вищого органу на звільнення 450 працівників. Мовляв, щоб ті, хто залишиться, могли отримати хоча б мінімальну зарплату. Тобто, лікарню доведеться закрити?!
Причина цього кошмару в тому, що, відповідно до медреформи, “Павловка” отримала лише половину необхідного фінансування – 69 млн гривень із необхідних 120 млн. На ці гроші треба лікувати й годувати хворих, а також платити зарплату медичним працівникам.
Наразі “Павловка” за рік лікує близько 8 тис. пацієнтів. Після звільнення працівників їх залишиться близько 4 тис. Куди подінуться інші тяжкі хворі? Підуть на вулиці, що призведе до різкого збільшення суїцидів, агресії, злочинності. Ці люди остаточно втратять родину, роботу, житло. Що далі?
“Нашу лікарню, заповнену на 99%, лихорадить вже тиждень. Робота медиків і психологів в психіатрії дуже складна. Санітарка отримує близько 3500 гривень, медсестра – близько 5000 гривень, лікар – 8000 гривень. Більшість людей працювали на півтори ставки, на ставку з чвертю. А тепер медсестра буде отримувати 3500 гривень, а лікар – 4500 гривень. І це – при постійному нервовому напруженні, боязні за своє життя й здоров’я. Хто залишиться працювати за такі гроші? Ми вирішили зняти всі доплати, добові, нічні, щоб зберегти людей. Але ніхто нічого не змінить!”, – каже з болем завідувач відділенням Людмила Грошиліна.
За словами медсестри Лесі, більше половини персоналу лікарні живе за містом: “Люди працюють тут багато років, звикли до роботи, до пацієнтів, знають специфіку. А хто ж за такі гроші поїде? Мені з Макарівського району навіть на дорогу не вистачить! Досить того, що під час карантину ми за свої кошти бозна як добираємося до роботи – нас ніхто не возить!”.
Патопсихолог, психотерапевт в ТМО “Психіатрія”, голова секції клінічної психології в Асоціації психіатрів України Віталій Матусевич налаштований більш рішуче та позитивно.
“Мітинг – це, на мій погляд, виявлення справжньої колегіальності. І мені здається, цей “момент” варто добре запам’ятати як “перемогу”. Цю подію, можливо, по-різному буде інтерпретовано і дехто з нас може відчути тривогу в очікуванні негативної оцінки або навіть побоюватися індивідуальних санкцій тощо. Але більшості вже боятися нічого і нічого втрачати. Та й ніхто нічого поганого і протизаконного не зробив. І не ми винні в катастрофічній ситуації, яка склалася в країні. Ми – захищаємося! Більшість із нас обрали медицину свідомо й добровільно, вирішили допомагати людям. Але ж і ми теж люди! Хто ж допоможе нам? Я думаю, варіант у цій ситуації один: “Лікарю, допоможи собі сам!””, – каже Матусевич.
Втім, вважає він, не варто очікувати на швидкий успіх. “Те, що відбулося в нашій лікарні, не разова акція, не останній шанс, не випадковість, не остання атака відчаю по типу “атаки мерців”. Я думаю, варто навчитися “активному терпінню”, коли весь час щось конкретне робиш для досягнення результату – і не очікуєш, що все вийде з першого разу. Це – лише початок боротьби. І мені дуже приємно усвідомлювати, що саме в “лікарні Павлова”, в унікальній і найбільшій в країні лікарні, ми першими в Україні заявили про те, що ми, медики – люди”, – наголосив голова секції клінічної психології в Асоціації психіатрів України.
А в своєму пості на Facebook він зазначив, що “коли медична адміністрація, лікарі, психологи та медперсонал об`єднаються не тільки в окремо взятій лікарні, а по всі Україні – це буде розумно, прагматично та потужно, й це буде трохи чуда, яке дуже потрібне”.
Читайте: Вірусно-карантинний день у Боярці
Наталя Плохотнюк, журналіст
