Я була не права, коли, думала, що ворог далеко – на лінії фронту, де воюють та гинуть мої друзі та близькі. Я була певна, що джерело моїх проблем – це корупція та недалекоглядність київських чиновників. Та тепер знаю, що ворог практично жив зі мною весь цей час, дихав моїм повітрям, дивився моїми очима, ходив за мною по п’ятах, рив мені яму.
Руками продажних та тупих чиновників Києва, міністерств та відомств, депутатів – рив мені яму.
Щоб у нас не вийшло, щоб він прийшов перший та вкрав.
Нашу історію, культуру, ідентичність навіть нашу віру привласнив собі.
Я не розуміла, як це можливо? 9 років займатися питанням геополітичної важливості і не досягти бажаних результатів. За всієї нашої завзятості, за моєї особистої готовності йти на будь-які крайнощі задля досягнення мети.
У 2015 році практично одночасно для цього міста відкрилися два портали в його унікальну історію: річка Почайна та Поштова площа.
Почайна – річка, у водах якої хрестили киян у 988 році, якої НЕМАЄ у рашці (на відміну від Дніпра, що протікає з Росії через Білорусь) і яку у 30 роках 20 століття радянська влада навмисно викреслила з мап Києва, зробила все, щоб люди її забули.
Поштова площа – унікальні археологічні розкопки стародавнього входу до міста. Там є Хрещатицька брама – на вільний Поділ, є Боричів узвіз – вхід у Верхній княжий та церковний Київ. Поштова площа до пожежі 1811 носила назву, похідну від слова «Хрещатик». Це місце, де Почайна зливалася з Дніпром у тому самому 988 році, і де 1888 року офіційно відзначалося 900-річчя Хрещення Русі. Поряд з Поштовою на схилах Хрещатий Яр, а біля води – вулиця Набережно-Хрещатицька (вона ж Хрещатик до 1869 року), а ще є баптистерій колони Магдебурзького права (побудованої, як Нижній або Перший пам’ятник святому Володимиру), де роки тому ще било Хрещатицьке джерело, в якому князь хрестив своїх 12 синів.
Зрозумійте, хрещення киян – це визначна подія, яка розповідає про становлення нашої державності. Це надважливо для кожного з нас, навіть якщо ви поважаєте рідних богів, співаєте із кришнаїтами або ходите в синагогу чи взагалі невіруючий. Бо це вже не тільки про релігію. Це ГЕОПОЛІТИКА.
Доказати тепер це легко, бо за мене це зробив ворог України.
Водночас з початком проектів із відродження Почайни та розкопок на Поштовій, у вересні 2015 року володимир путін був в окупованому Криму у Севастопольському заповіднику “Херсонес Таврійський” разом із Сільвіо Берлусконі. На відео цього візиту він поряд із баптистерієм, на місці якого можливо колись хрестився князь Володимир, сказав, мовляв, непогано б тут десь поряд зробити історичний комплекс, присвячений хрещенню Русі та християнству загалом, якого у світі немає.
28-30 липня цього року ворог України відкрив цей комплекс на 24 гектарах поряд із землями заповідника «Херсонес Таврійський», зруйнувавши і сам заповідник. За нафтові мільярди ворог збудував усередині комплексу цілий середньовічний квартал у “візантійському” стилі, а в ньому великий «музей християнства» з куполом, як у Айя-Софії у Стамбулі, випередивши будівництво нашого «Музею однієї нації» на Поштовій площі.
Також ворог всередині цього комплексу відкрив Храм-парк на 17 гектарах для богослужінь просто неба, випередивши завершення будівництва нашого парку Почайна (спасибі, хоч не обійшов будівництво рекреаційної зони на острові Оболонь).
Запам’ятайте, в історії виграє не той, хто говорить, як би красиво, достовірно і правильно це не звучало, а той, хто будує.
Здобувши в особі «Нового Херсонеса» пропагандистський майданчик, ворог отримав землю під ногами і відкрив свою погану пащу і на нашу історію.
В ті ж дні він випустив пропагандистський фільм “Новий Херсонес”, у якому коментують володимир путін, ідеолог рашизму олександр дугін, духівник путіна митрополит тихон (шевкунов) і ще декілька ворогів нашої держави.
Я можу накидати вам цитат, але краще не треба. І фільм не дивіться. Подивившись цей жах, я отруїлася так, що навіть захворіла.
Вони розповідають, що Херсонес тепер – російська Мекка, колиска та джерело російського православ’я (замість Києва), російської нації, її ідентичності та (…не смійтеся) великої російської історії. Виявляється, росіяни пішли з Криму (тепер можете сміятися), а після будівництва “Нового Херсонесу” сталося друге Хрещення Русі вже новим – Таврійським Володимиром (це взагалі без коментарів).
Виявляється, Росія воює не проти, а за українців, і битва за Київ, як місце хрещення Русі ще попереду (хєр їм, а не Почайна з Поштовою, хєр їм, а не Десятинка з Софією, а тим більше Аскольдовою могилою), і кримчани перші вибрали в ній вірний бік (люблю Крим, вірю, врятуємо його).
Але найцікавіше в тому, що завдяки будівництву “нового Херсонеса” ворог отримав підстави говорити, що Росія – це тепер мовляв нова Візантія (і вона ж Третій Рим), а тому нібито зобов’язана захищати всіх православних.
Російськомовних (зросійщених, – КВ), як пам’ятаємо, вже захистила – майже знищивши схід України, тепер черга за православними.
Насправді, це не смішно. Нагадаю, що у нас 7-8 тисяч регіональних організацій УПЦ МП, а всередині їх сотні тисяч громадян. Окрім безпосередньо росіян, саме ці люди – і є об’єктом пропаганди “нового Херсонесу”. Саме їм рашист дугін розповідає у фільмі про те, що Україна не здатна захистити та належним чином поставитися до “російських” святинь, “нашої спільної” історії, «пам’яті князя Володимира», а тому не має права на минуле і майбутнє.
Не тим з нас, хто 9 років кожного дня б’ється головою об стіну київської корупції, намагаючись зберегти річку першохрещення, не тим, хто стільки років провів в підземеллі Поштової площі, створюючи замість влади Музей однієї нації – ми і без того все знаємо про це життя.
Рашист дугін звертається до тих, в кого ніби «відбирають віру», коли «забирають храми». Тому історія хрещення та державності – це не тільки битва за наші коріння, але й за людей в середині країни. Відповідно, це битва за саму країну.
Ми повинні розуміти, що історія нам дала набагато більше. Що в Херсонесі була особиста історія одного чоловіка, а політична – про багатьох людей, про країну саме в Києві. Що в нас тут кожен клаптик просичений великою історією, але ми не надаємо цьому належного значення. І це дуже невірний підхід.
Бо ворог швидко бере те, що погано лежить.
Тепер я певна, що ворог 9 років був поруч. Що в нього на столі лежить досьє на Почайну та Поштову площу, як на прямих конкурентів своїх надутих ідеологем. Час від часу він його підіймає та каже: «А зробіть-ка їм неприємності, хай трохи побігають».
Тепер я певна, що не просто так в березні на Почайні різко зупинили і ті малі роботи, які йшли останнім часом, а щоб не дати до Дня української державності – Дня Хрещення Русі (фактично – України) у нормальному вигляді відкрити нашу «Хрещальну купіль».
Не просто так останнім часом запустили фільми із «розвінчуванням» Почайни, нібито її й не було, і немає.
Не просто так «гідролог», який в 2016 році на підставі наданих мною біля 20 різних мап Києва 17-20 сторіччя із річкою Почайною зробив офіційний висновок, що водна система Опечень з шести озер та малої річки – це сучасний стан літописної ріки, останні пів року відкрито бреше, що річки Почайни немає на жодній мапі Києва. То він не дахом поїхав, то він кишені набив.
Тепер я певна, що не тільки через тупість та продажність чиновників на Поштовій площі поруч з метро роками стоїть 8-метрової глибини котлован, а міська влада все ще вважає його господарем інвестора будівництва торгівельного центру Андрія Кравця – завідувача справ при адміністрації президента-втікача Віктора Януковича. Не маю рідних слів, нагадайте хто-небудь Кличку, хто такий Віктор Янукович.
І саме тому такі геополітичні проекти, як Почайна та Поштова площа повинні бути під особистим контролем Президента.
Ми готові продовжувати працювати далі, бо це справа нашого життя, але це і питання нацбезпеки.
Не можна ворогу дарувати історію хрещення та української державності.
Ми відправили на Президента колективний лист та аналітику питання від людей, які дуже добре розуміють, чим є історія хрещення та державності України в цій великій війні. Я глибоко вдячна кожному з колег.
Також буду глибоко вдячна за розповсюдження цієї інформації. Треба підняти питання на найвищій рівень.
Аннабелла Моріна, співзасновниця ГО “ГР “Почайна”
КиївВлада
