28 лютого ворожі танки спустилися Житомирською трасою з Березівки до повороту на Миколаївку і, зупинившись навпроти БРСМ, почали розстрілювати все живе навколо. Особливо цінічно вони розстрілювали цивільні автомобілі, які, нічого не знаючи, вилітали прямо на танки з боку Укрсела і Миколаївки на трасу. Знаю про мінімум 4-5 таких автомобілів з вбитими і пораненими. Сере них і три жінки, які вижили, але отримали суттєві поранення: одна у хребет, друга у спину, третя в плече і ногу. Їх приютили у найближчому СТ від дороги та пробували надати допомогу.
Їхні діти за межами зони бойових дій волали на весь світ сподіваючись на допомогу, але вона не приходила, адже місцевість виявилася відрізана орками від вільної України і не було жодного доступного хірурга і лікаря у селах по цьому боці траси. Мене навіть попереджали, що це буцімто спецоперація проти мене особисто і просили цим не займатися… Але відчуття були іншими.
Великими зусиллями вдалося зібрати перев’язочні матеріали, антибіотики та знеболювальні для поранених. Співробітники Укрсела, ризикуючи життям, поміж обстрілами, впродовж двох днів намагалися передати пораненим медикаменти. І нам це врешті решт вдалося.
Недавно я отримав приємну звістку, що всі три поранені жінки живі, дивом вивезені з оточення і прооперовані, та вдячні нам за допомогу!
Я переконаний, що не ліки наші їх врятували, а наша любов і турбота, яка зігрівала їхні серця вірою й сподіванням, що їх не покинули.
Врятувати життя – так просто. Головне не бути байдужими і бути людьми!
Богдан Тимошенко, священик Православної Церкви України, настоятель храму св. вмч. Димитрія Солунського
