Україна завжди асоціювалася з аграрно розвиненою країною і унікальними природними ресурсами. Якщо говорити про реалії то ми всі їх бачимо, що було і що стало.
Для порівняння рівня та структури агропромислового виробництва в Україні доцільно грунтуватися на базових показниках 1990 року, оскільки це був пік розвитку, після якого почався спад виробництва сільськогосподарської продукції, що й нині триває в більшості галузей сільського господарства.
Так, за період із 1990 року відбулися: загальний економічний спад у країні; початок земельної реформи; відмова держави від втручання в економіку країни; розвиток аграрних технологій; зміни попиту на агропромислову продукцію в світі.
В рослинництві низка галузей майже зникли, а нові не набули розвитку. Так, площі під зерновими культурами зросли майже на 10%, досягнувши 16 млн гектарів. Під кормовими культурами залишилося лише 1,8 млн гектарів із 11,9 млн гектарів. Площі під цукровим буряком зменшилися в 5 разів і становлять 316 тис. гектарів, а площі під соняшником розширилися в 3,6 разів до 6 млн гектарів.
У цілому посівні площі зменшилися з 31,7 млн гектарів до 25 млн гектарів. Урожайність зернових зросла в 1,2 раза, цукрового буряка – в 1,7 рази, а соняшника – в 1,43 раза. Таке зростання врожайності пов’язане з технологізацією галузі, що є світовою тенденцією.
Зміни в виробничій структурі рослинництва пов’язані зі змінами в тваринництві. Поголів’я великої рогатої худоби з 1990 року зменшилося з 25 млн голів до 3,5 млн голів. Поголів’я свиней зменшилося з 19,9 до 6,1 млн голів, а поголів’я овець зменшилося з 9 млн. до 1,3 млн голів. Поголів’я птиці, після зменшення з 255 млн до 123 млн голів, відновилося до 230 голів у 2013 році.
На тлі зменшення поголів’я великої рогатої худоби та свиней, а також виробництва молока, значних втрат зазнала переробна галузь.
Так, майже 40 млн тонн зернових, що експортуються, могли б бути переробленими на вітчизняних підприємствах.
Таким чином, Україна зазнала як абсолютного, так і відносного занепаду сільськогосподарської галузі. Причина – відсутність стратегії комплексного та збалансованого розвитку сільського господарства в Україні.
В умовах системної кризи й занепаду економіки серед усіх галузей економіки України найшвидше може відновитися аграрна галузь. Безумовними її перевагами є швидкий обіг фінансових ресурсів, висока потреба в трудових ресурсах, соціальна значущість, невисока науко місткість, порівняно незначні інвестиції. На боці аграрної галузі прямий вплив на зростання ВНП.
Читайте: Зажраті на землі: гра в пана-феодала і кріпака-холопа
Останні уряди постійно звітуються про зростання валового внутрішнього продукту (ВВП). Таке зростання, навіть незначне говорить про те, що чергова монополія чи олігополія отримала надприбутки. Таке зростання не додає прибутків власникам землі, селянам і не відчувається в житті інших громадян. А тільки більш чіткіше та нав’язливіше говорять про необхідність продати землі і стати “вільними” європейцями.
Аграрний сектор на сьогоднішній день – не державний сектор економіки, він працює не на українців. Він олігархічний і працює на кілька тисяч малих і великих аграрних олігархів.
Розвиток і робота аграрного сектора, як і будь-якого іншого сектору економіки країни, повинна не тільки збільшувати ВВП, а і покращувати соціально-економічний стан кожного українця. Для цього є незаперечна необхідність у формуванні нової політики аграрного розвитку.
Завдання нової аграрної політики перетворити навіть незначне зростання від аграрного сектору економіки ВВП в відчутнє соціально-економічне покращення в житті селян, власників землі, та інших українів. Аграрні монополії повинні бути усунуті від землі і джерел надприбутків які створюються за рахунок українців та їх землі. Всі розвинені країни борються з такими аграрними монополіями, і тільки в країнах з найбіднішим населенням панує влада аграрних олігархів.
Головною складовою нової аграрної політики має стати народна земельна реформа. Народною її робить те, що саме за ініціативою селян, власників землі вона може бути розпочата. Саме бажання власників землі обробляти землю самостійно, стаючи безпосередньо власниками аграрних підприємств нового типу – товариств (об`єднань) власників землі чи працюючи одноосібно чи сімейно.
Реформа – це можливість повернути втрачену землю, стати її справжнім господарем. Від впровадження реформи зростуть в рази не тільки доходи власників землі, а і появиться справжня гідність, а не та, яку з року в рік вносять у вуха нам політики перед кожними виборами після яких все більше обкрадаються українці.
Народна земельна реформа зробить підґрунтя для розвитку тваринницьких підприємств, підприємств з переробки і виробництва. Власниками таких підприємств повинні бути і селяни, власники землі.
Читайте: Продажна земля: вимога європейців чи слід Путіна?
Держава не повинна залишатись осторонь економічних процесів. Державне управління, державні механізми розробляються і впроваджуються, фактично на запит і потребу суспільства. Суспільство зачекалося держави.
Для реанімації аграрного сектору економіки потрібно забезпечити реалізацію ефективних для держави і суспільства комплексу економіко-організаційні заходів.Серед них:
1. Заходи з реформування в земельних відносинах.
2. Заходи з реформування тваринництва.
3. Заходи з реформування переробної галузі.
В результаті реалізації заходів:
– формування справжнього аграрія – первинного сільгосптоваровиробника у вигляді товариств (об`єднань) власників землі, одноосібно чи сімейних товаровиробників;
– збільшення доходів власників землі в 2-4 рази в короткостроковій перспективі;
– створення на базі первинних сільгосптоваровиробників тваринницьких комплексів в селах та селищах їх діяльності;
– створення на базі первинних сільгосптоваровиробників переробних підприємств;
– створення справжньої кооперації в аграрному секторі, де власники землі мають унікальну можливість засновувати кооперативні банки, кооперативні підприємства з переробки і виробництва продукції;
– справжній розвиток соціально економічної інфраструктури сіл;
– створення високооплачуваних робочих місць для власників землі, членів їх родин та інших громадян України.
Читайте: Ринок землі: чи є передумови зі сторони власників землі для його формування
Роман Головин, кандидат наук по государственному управлению
