Партійний диктат і примусова партизація виборів — суть Виборчого кодексу, щойно проголосованого ВР.
Партійні ділки потирають руки. Тепер у населених пунктах понад 10 тис. мешканців — самовисуванцям зась. Тільки від партій.
Тож бажаючим доведеться йти на поклон до партійних бонз. А там свій прейскурант на обілечування. А відкриті списки у проголосованому вигляді — це фікція.
Тепер партійні вожді вирішуватимуть, кого пустити на вибори, а кого — ні. І хто отримає мандат від партії.
Що прикметно — спостерігався у цих питаннях дивовижний консенсус партій, представлених в парламенті.
Чому вони взагалі вирішили, що мають право на таку узурпацію виборчого процесу?
Представник Мінюсту днями повідомив, що довіра населення до політичних партій попри їх велику кількість (а Україна посідає перше місце в Європі за кількістю зареєстрованих політичних партій – 352) перебуває на дуже низькому рівні. У цьому контексті він навів дані соціологічного дослідження Центру Разумкова, проведеного з 21 по 26 березня, згідно з яким 76% українців не довіряють політичним партіям, а близько 60% наших співгромадян вважають, що жодна з партій не захищає їх інтереси.
Парадокс.
Читайте: Рада приняла изменения в Избирательный кодекс
Леонід Косаківський, Київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 – 1998 рр.
