Колись розмовляв з одним знайомим – бізнесменом від медичного обладнання. Він тільки-но повернувся зі США і з обличчям дуже здивованої людини розповідав: “Уявляєте, у них там відкати лише п’ять відсотків!”.
У тій чи іншій формі корупція існує всюди. Скажу більше. Демократія і корупція – речі не те що сумісні, а не можуть жити одна без одної. “Сенаторе, допоможіть отримати бюджетне замовлення на наш завод, а ми передамо Вам гроші на Ваші наступні вибори”. Це не корупція?
Китай. Мабуть чи не найкорупційніша країна у світі ще кілька десятиліть тому. У момент “ривку” було прийняте рішення: якщо ти чиновник, який допомагає створити виробництво, робочі місця, і отримуй за це винагороду, декларуй і спи спокійно. Запросив хабар за те, що не дозволив бізнесу розвиватися – можеш отримати голку зі смертельною отрутою за рішенням суду.
Мені якось розповідали історію. При якому Президенті України це було, не скажу. Досить срачу. Розповідала людина, яка особисто приймала участь у переговорах. Приїжджають, ну, дуже багаті араби. Проект на мільярди доларів. Готові десь під три відсотка передати за сприяння проекту. Люди, що приймають рішення їм кажуть – п’ятнадцять!!! Араби розвернулися і поїхали додому. Звісно, проект не склався.
До чого це? До того, що я не бачу проблеми у тому, що український інтернет інколи трактує, як корупція. Можете мене повісити.
2017 рік. Я голова громадської наглядової ради Київської міської клінічної лікарні швидкої допомоги. Завідувач реанімаційного відділення:
– Анатолію Романовичу, подивіться що нам привезли.
Ми тоді закінчували ремонт нового приймального відділення лікарні, я цим тоді серйозно опікувався, більш того, ще будучи депутатом, трохи доклав зусиль заради виділення бюджетних коштів під цей проект. Тож почали привозити обладнання.
Ідемо. Дивимось. Привезли відверту х.рню. Я не спец, але заввідділенням, один з кращих реаніматологів країни, просто на пальцях пояснює “чому”.
– Добре. Проблему зрозумів. Будем розмовляти.
Передаю сигнал тим, хто робив поставку і тому, хто у місті “кришує” всі поставки медичного обладнання. Незабаром приходить відповідь: “Ми у минулому році поставили, що хотіли, і в цьому зробимо теж саме”.
Ок. Доводимо проблему до Віталія Кличка. Мер приймає рішення: “На ЛШМД ми перевіримо схему безкорупційної поставки медичного обладнання до київських лікарень”.
Щодо “безкорупційного” тут був перебір. Свій відкат дають всі. І всі учасники ринку знають його ціну. Але головне: ми прибрали монополію, за якої “накрутки” перетворювалися не у “бонуси”, а у прибуток, що більше ніж на п’ятдесят відсотків був вищій задекларованої вартості закупівлі.
Тоді ми зібрали керівників відділень за напрямками постачання і, здається, вісім найбільших фірм, які торгують медичним обладнанням. Я виступив і сказав:
– Шановні. Ось наші лікарі. Крім того, ви можете домовитись один з одним, хто і що постачає. Тож, розмовляйте з лікарями, якщо їх задовольняє те, що ви збираєтесь поставити на лікарню – хай підписують відповідні документи. Закупати будемо те, що запросять лікарі.
Я розумів, що дехто з бізнесменів піде до завідувача відділенням і запропонує “партнерські”. Як до цього ставитись? Да поф.г. Все одно – лікарю працювати на цьому обладнані. І “партнерські” можуть бути відносно великі, але в першу чергу він зацікавлений, щоби обладнання працювало. Тому замовлять саме те, що потрібно.
Наразі ЛШМД має одне з найкращих у країні приймальних відділень. По оцінкам і наших фахівців, і закордонних, які бували у ЛШМД, – це відділення відповідає високим західним стандартам.
До чого це? До того, що корупція і монополія – різні речі. Так, на корупції заробляють і інколи немало. І, коли явний перебір – за це треба саджати у тюрму. Але головна проблема для бюджету – це монополія. І ось тут “заробіток” тих, хто їх отримує, перетворюється у відверте лайно у лікарнях чи ями на дорогах, прокладених лише рік назад.
У кінці минулого року на мене вийшов керівник однієї з фірм, що постачає як раз якісне медичне обладнання. Проблема: конкуренти за підтримки Офісу Президента через правоохоронні органи почали вичавлювати з ринку. З його точки зору, ціль – монополізувати ринок. Чекають “великих західних грошей”, які підуть на відновлення лікарень. Розуміючи, як це працює і хто може за цим стояти, я спитав лише одне: “Кирило?”. Бізнесмен кивнув. Людина непроста. Спілкується з багатьма, хто приймає рішення на Заході.
До речі. Наприкінці грудня під удар силовиків потрапили ще кілька крупних постачальників медичного обладнання. Випадковість це чи робота того ж конкурента – не знаю. Але у випадковості я не дуже вірю.
Повертаючись до мого знайомого-бізнесмена. Він збирався звернутися до посольств головних союзників з відповідним листом. Шкандаль напередодні відвідин Президентом Володимиром Зеленським США.
Я запропонував йому зачекати. Чомусь був певен, що прізвище Кирила Тимошенка Зеленському у США нагадають. На початку січня ще раз затримав лист, пояснивши, що свята, складна ситуація на фронті, мовляв, недоречно. Звісно, інформацію про можливий скандал нагору ми донесли. Не на перший стіл, вирішили, що у цьому випадку це краще зробити через оточення. Але ще наприкінці минулого тижня, коли з’явилася перша інформація про відставку Кирила Тимошенка, я був не впевнений, що вона (відставка) відбудеться.
То ж нині, коли указ підписаний, можу лише порадіти цьому рішенню Президента України. Кирило Тимошенко був уособленням не просто корупційності у найближчому оточенні Зеленського, а саме спроби монополізації всіх головних фінансових потоків. Думаю, не варто на цьому затримуватися – інформації в інтернеті більш, ніж достатньо. Як і не буду вигадувати версії, чому Президент, не дивлячись на те, що такий крок, на мій погляд, йому дався не просто, все ж таки запропонував заступнику керівника ОП написати заяву.
Але недооцінювати те, що сталося, просто неможливо.
По-перше. Це дуже серйозний сигнал для наших союзників, що зі словосполучення “героїчна та корупційна Україна” слово “корупційна” все ж таки можна потроху прибрати. Якщо не повністю, то довести до рівня, допустимого у світовій практиці. Самі запропонують.
По-друге. Це, та ще низка гучних звільнень з посад – найсильніший сигнал для внутрішньоукраїнської “еліти”, що недоторканих у країні немає. І те, що правоохоронні органи (не буду нікого підкреслювати окремо, але і так зрозуміло) не просто так їдять свій хліб. І, вірогідно, знають все і про всіх.
Тиждень тому спілкувався з одним знайомим, невеликий бізнесмен, займається ремонтами. Отримав бюджетне замовлення у одному з населених пунктів, що постраждали. Говорить, відкат – тридцять відсотків!
– Скільки?!!!
– Тридцять!
Я знаю скільки приблизно відкатували раніше при проведенні ремонтних робіт. 8-10-12. Максимум.
– Як ти витягуєш?
– Крутимось…
Хочу повернутися до початку. Я нічого не маю проти, якщо чиновник допоможе бізнесу і отримає “бонуси”. Головне, щоб робота була зроблена якісно, принесла результат чи робочі місця. Але яка якісна робота може бути при відкаті у тридцять відсотків?
Це риторичне питання.
Кирило Тимошенко – перший приклад того, що монополізації при реалізації бюджетних проектів може бути покладено край. На це є надія. Але тоді інше питання.
Сьогодні розмовляв з кількома бізнесменами, оцінкам яких довіряю. Вони мені його і поставили:
– А не прийде на місце Кирила хтось інший?
Що думаєте з цього приводу, Володимире Олександровичу?
Читайте: Медицина ЗСУ. Посттравматичний синдром у дії
Анатолій Велімовський, кризовий менеджер, волонтер
