Комусь може здатися, що цей текст протирічить попередньому на цю ж тему – “Марева православ’я”. В дійсності, він його доповнює.
Частина перша
Мене давно дивував розрив між тим, що втілилося в православному погляді в слові, архітектурі тощо, і тим, що втілилося в сакральній музиці, маю на увазі ісихастську музику Іоанна Кукузеля. Я думав “а яка ж онтологічна основа цієї музики”, і відповідей у патристів – за винятком окремих думок – я не знаходив.
Далі – тільки для тих, хто здатний мислити онтологічно.
Неоплатонізм, що тяжіє до натуралізму і становить, здебільшого, основу апофатичної теології – створив максимально спотворену картину натуралістичної онтології. Насамперед, спотворення тези про Бога-Творця, бо в Символі Віри йдеться про Бога-Поета.
Що означає Поет (Творець)? Якщо слідувати натуралістичному погляду, то це той, хто створює якісь відокремлені від нього ж творіння. Але – в онтологічному ракурсі – творець є той, хто за допомогою творіння створює себе.
Якщо ж йдеться про Бога-Поета, то йдеться про те, що отримало точну назву UperTheos, хоча й тут є абсолютно спотворене розуміння, мовляв, щось наддосконале. Проте Понад-Бог – є вказівка на відношення Бога до Себе, тобто на самообґрунтування або самотворення (аутопоезіс). Те саме самообґрунтування, яке виводить Бога за межі тотожності зі своєю природою, що неминуче перетворило б Бога на досконалу, але обмежену сутність.
Отже, ПонадБог – не надсутність, але акт, або – Ніщо.
Акт самотворення, своєю чергою, розгортається через три фази.
Перша фаза: ПонадБог як Творець.
Друга фаза: ПонадБог як творіння.
Третя фаза: ПонадБог, як позамежний двом першим фазам стан. Бог Творець, створивши себе як творіння, виходить у, відкривається в позамежності і тому, і іншому. Тобто це можливість іншого, неможливого для Творця цього світу, цього творіння.
Нескладно виявити в цій перспективі три іпостасі: Бог Творець, Бог Син, Бог Святий Дух.
Частина 2
Самотворення нерозривно пов’язане із середовищем, у якому воно розкривається, свого роду “ойкосом”. Звідси і створений, а точніше створюваний світ, стосовно якого Бог розкривається в трьох іпостасях (паламітська “наднеосяжність”). Створюваний означає, що його потенція завжди більша за наявну форму.
Але розкриття потенції відбувається за схемою історії Христа (смерть – воскресіння) і через відкриття особистості внутрішньої сингулярності – особистого Логосу за Максимом Сповідником. Або, переінакшуючи, смерть і відродження Христа як континуально-дискретний потік багатосвіту і мультиперсональності – ключ до теозису-преображення.
Прекрасно розумію схематизм і неминучі прогалини цього допису. Але, сподіваюся, ядро (зерна) схоплять ті, хто здатен.
Олесь Манюк, психоаналітик, засновник авторської школи “Археоаналіз”, філософ, поет
