Продовження історії з листами та заявами американської конгресвумен Вікторії Спартц публікацією у FT про нібито реекспорт Україною зброї, яку вона отримує від західних союзників, підтверджує версію про сплановану ІПсО (інформаційно-психологічну операцію) РФ.
Вікторія Спартц – перша американська членкиня Палати представників, потім – Конгресу США українського походження, республіканка, послідовна прибічниця Дональда Трампа. Після початку активної фази війни неодноразово бувала в Україні. Вважається чи не найкращим фахівцем по нашій країні у американському істеблішменті. Стала активним лобістом закону про Ленд-ліз, який президент США Джо Байден підписав у червні. Сама Вікторія була присутня на процедурі підписання, і Байден навіть подарував їй ручку, якою підписав закон, як знак єдності демократів і республіканців у питанні підтримки України.
Наприкінці минулого тижня Спартц виступила з листом до Байдена, в якому просила президента поставити умовою продовження постачання Україні військової техніки та боєприпасів відставку декількох людей з оточення президента Зеленського. Я не буду в цьому блозі зупиняться на цих людях і оцінювати правдивість чи неправдивість звинувачень Спартц. Вочевидь, що перелік цих звинувачень був написаний не у США (хоча Спартц говорить про інформацію від американської розвідки). Декілька людей в Україні, які добре володіють механізмами американо-українських відносин, впевнені, що інформацію Спартц надали відомі українські громадські активісти, що займаються питаннями боротьби з корупцією. А ціллю атаки Спартц нібито було змусити українську владу призначити Спеціального антикорупційного прокурора, що затягує Володимир Зеленський.
Але ситуація різко змінилася на початку цього тижня. В інтерв’ю “Українській правді” Спартц різко змінила риторику. Серед маячні і бездоказовості, яку вона продемонструвала у цьому інтерв’ю, головною “сенсацією” стала фраза Спартц про невпевненість США в тому, що зброя, яку вони постачають, йде за призначенням, а не в якісь треті країни. Такі, наприклад, як Росія чи Сирія. Впевнений, що ці ж нарративи вона широко використовує і в США.
І це на фоні активного і вкрай ефективного використання ЗСУ систем залпового вогню, які Україна вже отримала від американців, і практично повного консенсусу в Америці щодо продовження постачань цієї (та й не тільки) зброї. На минулому тижні навіть The Washington Post вийшла з редакційною статтею з закликом терміново надати Україні нову партію зброї.
На цьому фоні заяви Спартц виглядали спробою, якщо не зірвати постачання, то поставити їх доречність під великий сумнів. Дійшло до того, що Держдепартамент США був вимушений виступити з окремо заявою, щодо висловлювань конгресвумен, нівелюючи їх.
Але на цьому справа не закінчилась. У вівторок вже Financial Times вийшла зі статтею, в якій спочатку у категоричній формі, а через три години дещо змінивши заголовок з категоричності на вірогідність, заявила про реекспорт Україною зброї, яку вона отримує від союзників.
Вочевидь, таких випадковостей не буває. І вочевидь це той випадок, де стара істина “шукай, кому це вигідно” працює на сто відсотків. Стаття FT не готується за добу, тим більше у статті ніяк не згадуються висловлювання Спартц.
Ми маємо справу з інформаційно-психологічною операцією росіян. Ціль? Якщо не зірвати нові постачання зброї, то створити на колективному Заході рівень недовіри до України, який трохи згодом, продовжуючи розхитувати ситуацію, може стати критичним для керівництва наших головних союзників.
І ось тут ми переходимо до головного – чи дійсно українське керівництво розуміє ці ризики. І що у якийсь момент фраза з того боку: “Що ще потрібно?” може перетворитися на: “Я не можу ризикувати грошима платників податків”.
Нажаль, кілька останніх тижнів свідчать, що не зовсім. Чи краще сказати “зовсім не розуміє”?
Після розрекламованої українською владою конференції у Лугано хтось з відомих вітчизняних блогерів дуже влучно її охарактеризував: “Розмова автопілота з автовідповідачем”. Тому що те, що привезла на конференцію “представницька” українська делегація західні партнери інакше як маячнею назвати навряд чи зможуть.
Давайте зрозуміємо, що нині потрібно Україні. Звісно – зброя і боєприпаси. І тут, хай і з затримками, хай не у достатній кількості – поставки йдуть. Поки йдуть.
Гроші. Покриття дефіциту бюджету. Проблема теж тим чи іншим чином вирішується.
Але далі – все погано. Як повторив президент України за королем Півночі: “Зима близько”. Тож відновлення критичної інфраструктури – надзвичайно важливе завдання. Якщо додати сюди ще й сотні тисяч чи мільйони біженців з зони бойових дій, які нині живуть у гуртожитках і спортивних залах, ситуація виглядає катастрофічною.
Ще у квітні бюджет виділив близько півтора мільярди гривень не термінове відновлення електромереж, котелень та житла на деокупованих територіях. Наскільки мені відомо з різних джерел – ці гроші досі не витрачені, у значній кількості місць навіть не погоджено підрядника. Тимчасове житло (модульні будинки) нам безкоштовно передають партнери і у кількості, якої точно не вистачить навіть на десяту частину тих, кому треба пережити зиму.
У той же час у своїх публікаціях, та що там у публікаціях – у виступах на конференції у Лугано українськи чиновники говорять про викуп житла у забудовників. І рахують квадратні метри. Є навіть окрема постанова Кабінету міністрів. Під яку немає грошей.
В мене питання. Це серйозно? Ви впевнені, що Захід готовий викласти мільярди доларів на проект, який з самого початку несе надвисокі корупційні ризики?
Хтось у ОП чи уряді серйозно вважає можливим фінансування відбудови України шляхом спрямування доларів, євро і фунтів в бюджет? Без реального і якісного контролю з боку донорів за використанням цих коштів? Чи невже фото і інформації на спеціальному сайті по кожному об’єкту, який потребує відновлення (сама ідея гарна), може бути достатньо для того, щоб в України пішли сотні мільярдів?
Те, що розробили в Україні ще за часів Януковича (гроші у бюджет, далі ми знайдемо, як їх поділити), колективний Захід пройшов ще століття тому. Без якісного контролю на рівнях: експертна оцінка, дефектні акти чи проектування реконструкції – мова про фінансування відбудови так і залишиться спілкуванням “автопілота з автовідповідачем”.
Героїчний народ, незламний президент і Корупція (останнє – з великої літери). Це все, що знає Захід про Україну. І ось тепер повертаємось до початку. На цьому фоні, як думаєте, скільки часу та ІПсО потрібно росіянам для того, щоб у цій трійці слово “Корупція” стало головним чинником, який буде визначати ставлення Заходу до України? Відповідь очевидна.
Україні і її керівництву потрібно зняти рожеві окуляри і забути про “хотєлки” безконтрольного використання коштів, що мають надійти від донорів. Тому сьогодні питання виживання і відновлення країни знаходиться повністю у руках президента.
Перше, що він має зробити – видалити найбільш одіозні фігури з власного оточення. І це стане першим сигналом. Дуже сильним. Прізвища відомі всім. І я не про голову ОП, хоча і тут питань більш, ніж достатньо. Просто не думаю, що Зеленський на це піде. Але сигнал від нього вкрай потрібен.
Друге. Видалити з оточення і уряду всіх, хто вважає, що механізм “гроші у бюджет – далі ми самі” може реально спрацювати. Варіант “гроші на мій фонд” теж не працює. Як і заяви, мовляв, це активи РФ, що арештовано згідно санкцій, тож вони наші, контрибуційні. Гра у контрибуцію – це надовго. Такого часу в України просто немає.
Третє. Доручити уряду відпрацювати механізм залучення донорів до відбудови, який би включав у себе їх активну участь (напряму через власні бізнес структури чи через незалежні структури громадянського суспільства) на всіх етапах реконструкції конкретних об’єктів. Починаючи від експертизи і закінчуючи вибором підрядника та контролем за якістю. Все це має бути прописано відповідною постановою Кабміну.
Ну і наостанок. Забути про механізми, що були відпрацьовані на “Великому будівництві”. Просто взяти і забути. Як і монетизувати будь-які відносини між постраждалими від руйнувань і державою. Компенсувати людям житло – потрібно. Але цей механізм з самого початку не може включати в себе “відкат від забудовників”. Як би це прикро не звучало для деяких людей, що вже у своїй голові ці кошти поділили.
Відкритий діалог між Україною і колективним Заходом, який мінімізує будь-які корупційні ризики, та розуміння того, як Захід буде приймати рішення і контролювати свої фінанси, – єдиний можливий механізм, який зведе нанівець всі ІПсО росіян і дозволить отримати те, на що розраховуємо всі ми.
Переможний мир і відбудову нової України.
Анатолій Велімовський, кризовий менеджер, волонтер
