“Дивись, я цього пі…ра знаю 20 год. I жiнку його знаю, i кума. Вопросiв нема, через сра…у, але зробе все, шо треба. А прийде новий п..дар. З бiльшого села, голодний, наглий. З ким, скажи менi, раз такий розумний, тодi людям вопроси рiшать?”…
Приблизно такою тирадою намагався ошелешити мене один хвацький дядько, якому дуже кортіло потеревенити про децентралізацію із городським.
Порозумітися із дядьком, до речі, в мене не вийшло. На питання, чому він так боїться, що “після децентралізації в його селі почнеться “х…йовая жизнь”, співрозмовник пер своє: “Всі вопроси треба рішать тільки через своїх, бо чужі наї…уть і перехрестяться”. А коли запропонував йому спробувати обрати головою майбутньої об’єднаної тергромади не “чужого”, а “свого” – дядько вирішив, що я глузую:
“От ти дурний, чи придурюєшся? Кого в Києві порішають того сюди і поставлять. А нам з цим жить”…
Ґандж ситуації в тому, що розмова моя відбувалася не десь там за сто з гаком км від столиці, а на самісінькій околиці Києва. В село, бо воно недалеко, приїздили лектори, людям розповідали про вигоди реформи, про те, що “децентралізація – це круто”, ставили за приклад польські ґміни, показували слайди… На цих зустрічах було велелюдно, там навіть точилися дискусії в яких мій знайомий дядько брав участь…
Так, що, питаю, не переконали?
“Та, нє, гарно все, складно. Але люди не ж дурні, розуміють, що хлопці з дівчатами не за дурняк до нас приїхали, а гроші відробляють. Як лєктори, шо оно в клуб при совку раз на місяць з Києва приїзжали”.
В свідомості мого співрозмовника і, наскільки я зрозумів, ще й у широкого кола його односельців, склався певний список аксіом:
А) Децентралізація треба для того, щоби тим, хто має владу і гроші зручніше було ділити людську землю, наплювавши на селян;
Б) “Рішать вопроси” з теперешнім головою села та депутатами сільради стане практично не можливо, бо їх не буде при владі. “Канєшно, в когось получиться із новою владою отношенія наладить. Є в нас такі, шо і при київських, і при донєцьких неплохо жилі, але остальним людям буде зле”;
В) Чесних виборів в об’єднані тергромади чекати не варто. Все вже вирішили в Києві. Мало того, “лєкторів, шо слайди в сільраді показували” найняв кандидат з Києва. “Бо грошви ж як грязі накрало, па…ло”…
Я не знаю, чи люди самі їх самі собі понавигадували, чи їм підказав хтось, але допускаю, що в деяких головах ці “аксіоми” визріли таки без сторонньої допомоги.
Більше того, подібні до цих думки я чув практично у кожному районі Київщини.
Люди бояться децентралізації. Їм лячно. Їм треба відчувати владу у себе під боком. Не десь в сусідньому селі, “а оно там в сільраді сидить”, а депутат “за дві хати від бабиної”.
Ми можемо довго і нудно ламати списи і міркувати, навіщо вільному українцеві, що живе на своїй Богом даній землі це постійне відчуття влади під боком, згадувати радянське минуле та витоптаний цвіт нації, але ці розмови далі розмов не підуть. Людям треба “рішать вопроси”. “Рішать” вдома і зі своїми. А все інше – то марне.
3 29 громад, які можуть бути створені на Київщині на вибори восени можуть піти лише 6. Як на мене, це дуже красномовна статистика. Більше того, впевнений, що і в цих шести є дуже багато незгодних з процесом децентралізації. І я переконаний, що сам процес об’єднання потрібен більше Києву, ніж самим громадам. В одній вже існуючій ОТГ мені якось по-секрету розповіли, що, якби не подзвонив губернатор і не нагнув матюків, то і громади б не було.
Симпатики об’єднання наполягають на тому, що народ ще не розуміє всіх потенційних вигод від процесу. Вони кажуть, що не можна зволікати і витрачати багато часу на обговорення. Для них процес має пройти швидко і революційно. “Хочеш загубити справу – почни громадське обговорення”, – кажуть вони і в чомусь таки мають рацію.
Але ось відповіді на питання, що робити із тим, “шо людям нема буде з ким рішать вопроси” вони не знають. Маячня, кажуть. Контрпропаганда влади, яка не хоче втрачати владу, говорять. І знову в чомусь таки мають рацію. Ну, ще звичайно, потайки кпинять люд. Мовляв, темний він у нас темний і не хоче зміни починати із себе, мовляв, боїться потрясінь, і от би нам корейців замість вайлуватих українців… Але це потай. Цю тему не педалюють. Це нехороша тема. Про неї лишень у своєму колі. Вузькому.
А вголос знову на владу лаються. За 25 років незалежності, влада не зробила нічого, аби ідіома про необхідність “рішать вопрос” була витравлена із громадської свідомості. Аби простий громадянин навіть уявити не міг, що для вирішення своєї проблеми йому треба було мати когось “свого”. Аби чиновник, незважаючи на висоту його посади, навіть і мислити не міг, щоб за його роботу, оплачену платниками податків, йому необхідно уклінно дякувати. Аби люди перестали відчувати, що якийсь клєрк в кабінеті вищий за статусом автозаправника чи рядового менеджера з продажів…
Гарно лаються. Подобається мені. І співрозмовнику моєму, виявляється, теж подобається. Каже: “Дивись і докричаться до чогось гарного і світлого. Може навіть хотсь почує і в партію візьме, владою зробить. А ми тут самі якось, аби не зай…бували”.
Ігор Дармостук Шеф-редактор КиевВласти
