Майже гарантовано місцеві вибори відбудуться вчасно – у жовтні 2015 року. Попри спокусу, правлячі кола не пішли на антиконституційну авантюру, аби продовжити життя нинішній каденції місцевих рад.
Натомість жваві дискусії точаться щодо виборчої системи. Суспільство давно вимагає виборів за відкритими списками, щоб позначати в бюлетені не лише партію, а й конкретних кандидатів від неї. Вирішувати, хто саме представлятиме політсилу в місцевій раді, має електорат, а не партійні боси. Останні цілком закономірно пручаються, але “зіскочити” цього разу їм буде непросто.
Нині парламентарії підходять до виконання однієї з ключових обіцянок коаліційної угоди на перше півріччя – реформи виборчого законодавства для місцевих рад. У коаліційній угоді з цього приводу написано: “Зміна системи місцевих виборів… збереження мажоритарної системи на рівні сільських та селищних рад та запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками при проведенні місцевих виборів на інших рівнях”. Однак сьогодні ще не зовсім відомо, з яким саме законом ми вийдемо на старт кампанії, що має початися наприкінці серпня. За симпатії депутатів конкуруватиме кілька законопроектів, а як запасний варіант розглядається чинний закон.
Хоча голова Верховної Ради анонсував розгляд п’яти законопроектів, усі можливі варіанти можна узагальнити до трьох: 1) прийняття революційно нового закону з класичною схемою відкритих списків; 2) нова виборча система як компроміс між побажанням громадськості й інтересами правлячих кіл; 3) вибори за старими правилами у разі, якщо громадськість і владна верхівка не знайдуть компромісу. Обізнані в залаштункових перипетіях співрозмовники твердять, що найімовірнішим сьогодні видається другий варіант. У сесійній залі винаходитимуть компроміс, за яким нову виборчу систему іменуватимуть “з відкритими списками”, однак за партійним керівництвом залишать достатній вплив на те, хто саме із партійців дістане шанс потрапити до рад. Тож найчастіше згадують про один із можливих законопроектів, який передбачатиме висунення в кожному виборчому окрузі лише одного кандидата від партії. Кожен із таких кандидатів не боротиметься з конкурентами від інших політсил у цьому окрузі, а збиратиме якнайбільше голосів до загальної скарбниці партійного списку, щоб партія подолала виборчий бар’єр. До ради в рейтинговому порядку проходять ті, хто у своєму окрузі набере голосів більше, ніж соратники у своїх.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Хоч автори переконуватимуть нас, що згаданий проект передбачає систему відкритих списків, ми повинні розуміти, що це лише частково так або й зовсім не так. Адже партійне керівництво все одно впливатиме на те, хто з кандидатів матиме ексклюзивне право на потенційно найсприятливіші округи. А симпатики певної партії будуть змушені голосувати лише за одного кандидата від цієї політичної сили в окрузі.
Невідомість щодо нової Конституції додатково спокушає народних депутатів відтермінувати прийняття виборчого закону з класичною системою відкритих списків. Мовляв, будуть нова Конституція і масштабна адміністративно-територіальна реформа, що точно передбачить проведення нових виборів до місцевих рад. Відповідно до чинної Конституції чергові перегони мають все ж відбутися наприкінці жовтня 2015-го, тому новообрані депутати місцевих рад пропрацюють заледве один-два роки. Ну а за новими правилами проведемо вже наступну кампанію, варто лише трохи зачекати… Очевидно, так пояснюватимуть своє рішення народні депутати, відмовляючись зараз від революційної реформи виборчої системи для місцевих рад.
Увесь дискурс навколо змін до закону про вибори вказує на те, що це лише одна сюжетна лінія значно масштабнішої драми про Україну після Революції гідності. Спрагле реальних і вистражданих змін громадянське суспільство перебуває в холодному (поки що в холодному) конфлікті з корумпованою владною верхівкою, яка глибоко вмостилася в комфортних фотелях, раз по раз рятуючись мімікрією під нові політичні обставини. Чого тільки варті натяки Володимира Гройсмана на те, що в парламентських коридорах циркулюють пропозиції підняти прохідний бар’єр. Варто нагадати спікеру, що підняття виборчого порога для партій властиве авторитарним режимам. Для України, яка гостро потребує оновлення й ротації еліт, навпаки, було б украй важливо піти на зниження виборчого бар’єра або й загалом відмовитися від нього.
Існує загроза, що обрані 25 жовтня депутати будуть типовими тимчасовиками, які оглядатимуться на терміни проведення адміністративно-територіальної реформи й чекатимуть нових виборів, які повинні будуть відбутися одразу ж із її запровадженням. Нескладно уявити апетити тимчасовиків у корумпованій державі.
Проте місцеві перегони точно провітрять депутатський корпус місцевих рад, який обирався ще в перший рік президентства Януковича. Мабуть, це буде єдиний позитивний наслідок жовтневої кампанії. А ще важливо, щоб коаліціанти дотримали свого слова й передбачили в новому законі вибори “міських голів великих міст у два тури та за принципом абсолютної більшості виборців, які проголосували”. Цей принцип має убезпечити нас від феномена Черновецького, коли кандидат “виїжджає” в мери на своєму пригодованому електоральному мізері, випередивши конкурентів на кілька відсотків.
Джерело: Тиждень.ua
