Політичний піар в час війни скочується до вкрай невибагливого. Інтернет та пошта журналіста рясніє новинами, що виходять ніби-то з-під пера піар-служби, але виглядають вже не просто одностороннім PR-контентом, а театром абсурду.
“Депутат самовіддано з’їздив до нужденних громадян і роздав пакунки з “мівіною”. Інший – “відвіз людям гуманітарку від ООН”. Ще один – героїчно сходив до митників – перевірити їхні склади, – мабуть, це і є прямий депутатський обов’язок. І навколо цього влаштовується шоу, з кількома камерами, професійними фотографами та красивими постами у соціальні мережі. Депутати пристоличного регіону не нехтують будь-якими засобами піару, навішують собі нові посади і інспектуючи кольори фіранок в лікарнях.
Якщо хтось думає, що нардеп від “Слуг” Микола Тищенко був одним таким народним обранцем, що героїчно рятував українську громаду у сонячному Таїланді, то ні. Про “батальйон Монако” вже навіть створили окрему сторінку у Вікіпедії. Варто згадайти й ще одного “Слугу”, Сергія Нагорянка, який за повідомленнями ЗМІ, під своїм іменем нібито “передарював” польську допомогу, ще й з завершеним строком придатності.
І все це – лишень вершина айсбергу, яку намагаються вторгувати електорату під виглядом добрих справ.
Війна знизила вимоги до якості політичного піару, хоча, правильніше було б наповнювати медіапростір якісним контентом, адже продовження сьогоднішньої тенденції поверне нас до виборів гречки замість виборів політичних програм.
Прогнози для цієї тенденції теж невтішні. Із погіршенням економічної ситуації в країні, якість піару буде й надалі пробивати дно.
На жаль, пересічний виборець не завжди має час і бажання вивчати програми, проте, гарно запам’ятає, що напередодні виборів кандидат приніс безкоштовну гречку, а про іншого написали, що він купив корм для притулку безхатніх тварин. І перше, і друге — явища смішні і сумні в однаковій мірі.
Ми більше не можемо дозволити собі голосувати за їжу, інспекцію депутатом окопів, доставку ним західної гуманітарки по селах, але на місцевому рівні кожен другий намагається нам нав’язати саме це.
Об’єктивне видання навряд чи буде писати матеріал, єдиним наративом якого є “подивіться, який він хороший”. Особливо, коли виконання базових обов’язків в лоб видають за надпрацю, що э головною ознакою неякісного піару. У наших реаліях війни, найчастіше, до цього додають маніпуляцію почуттями, адже суспільство особливо чутливе до теми патріотичності.
Саме награна патріотичність викликає найбільшу відразу. Війна не є приводом вважати, що суспільство різко звузило фокус і тепер будь-яка “байрактарщина” сприйматиметься як прояв справжньої любові до країни.
Час сказати, що піар в дусі “коли депутатство не заважає волонтерству” це такий самий крінж як і “Ванька-встанька”. Однак, деякі творці контенту й досі вважають, що під час війни ми будемо радісно ковтати будь-що, бо все українське нібито апріорі найкраще.
Але нам є куди йти, і перший крок до підвищення якості інфопростору – усвідомлення його проблем. Волонтерство депутата зараз – це не героїзм, а прояв адекватності, таким воно й має залишатися – і у свідомості виборця, і на шпальтах видань.
Неприйняття неякісного, але українського контенту не є зрадою. Про це треба говорити, і це не соромно. Чим більше ми будемо мовчати, тим більше ми будемо асоціювати український медіапростір з контентом сумнівної якості. В суспільстві й досі існує прошарок, який продовжує споживати російський контент. Основной аргумент – “а чим мені це замінити?”. І насправді, заміна є й в музиці, й в фільмах, й в книжках. Але деякі люди цього не бачать, адже на слуху зовсім інше. Такий ефект може дати й неякісний політичний піар – люди почнуть шукати улюбленців не на тому боці.
Водночас, абсолютна відсутність виходу в публічне поле сприймається суспільством як бездіяльність. Необхідно утримувати баланс між хизуванням там замовчуванням. Мати чітку позицію щодо соціально-важливих тем, прозоро висвітлювати у першу чергу свою професійну діяльність та не вдаватись до позиції жертовного героїзму – ось формула здорового піару.
Економічні труднощі, що поглибляться після перемоги, стануть простором для ще більшої кількості маніпуляцій почуттями та базовими потребами, адже скрутне фінансове становище змушує мислити інстинктами. І це стане новим викликом для вашої “інформаційної бульбашки”. Ми маємо підвищувати вимоги вже зараз і перестати сприймати неякісний контент як норму, виправдовуючи це війною. Ми маємо навчитись екологічно існувати в нових реаліях.
Читайте: Чому діти-сироти роками не отримують “гарантоване” житло від держави і до чого тут децентралізація
