Освіта в Україні вже давно стала бізнесом. На дітях не заробляють тільки ледарі. Звісно, батьки хочуть, щоб їхня дитина росла найрозумнішою і перемагала в різних конкурсах, отримувала численні дипломи та нагороди. До того ж перемога на шкільних олімпіадах чи конкурсах Малої академії наук, міжнародних олімпіадах — це не тільки медалі та повага, це ще шанс для дитини вступити до вишу без іспитів та можливість отримати стипендію, зокрема й Президентську. І хоча в арсеналі Міністерства освіти багато офіційних конкурсів і олімпіад для школярів, крім цього існує ще безліч менш престижних і статусних змагань, що їх проводять усілякі “активісти” від освіти. На відміну від офіційних заходів, організованих за кошти державного бюджету, змагання сумнівного рівня оплачують батьки школярів. А щоб надати конкурсу ваги, іноді йому присвоюють статус міжнародного.
Саме такий Міжнародний природознавчий конкурс-гру “Геліантус” започаткувало ТО “Соняшник” іще 2012 року. Міністерство освіти і науки України з ентузіазмом підтримало цю ініціативу. Але, на превеликий жаль, чиновники МОН, мабуть, жодного разу не придивилися, що це за гра і чого вона навчає українських школярів.
Cкріншоти з обговорень конкурсів-ігор “Геліантуса” (“Соняшника-Подсолнуха”) в соціальних мережах
Крім того конкурс-гра “Геліантус” супроводжується друкованими матеріалами (брошурками), змістове наповнення яких відображає реалії минулого століття. Тут пропонують оцінити властивості приладів, призначення яких не тільки невідоме дітям — вони взагалі не мають практичного застосування в сучасному світі (сірники, шарманка…).
Організатори “Геліантуса” навіть не стали витрачати зусиль на професійний переклад українською тестових завдань — на кожному кроці друкарські помилки, а часом і взагалі незрозуміло, про що йдеться в завданнях. Цікаво, що означає слово “упакові”? Не уявляю, як дітям вдається зрозуміти поставлені запитання…
При цьому безперечну сучасність “Геліантусу” забезпечує комерційний підхід до проведення конкурсу — необхідність оплати участі для школярів (16—17 грн) та закупівля супровідних матеріалів — тих самих брошурок із грифом МОН. До речі, брошурки складаються з 4 сторінок, надрукованих на “туалетному” папері (ред. брошурки не відповідають гігієнічним вимогам до друкованої продукції для дітей — Державним санітарним нормам і правилам ДСанПіН 5.5.6-138-2007, затвердженим наказом МОЗ України). Придбання брошурок є обов’язковим!
Як розповідають самі вчителі, кошти, централізовано зібрані у школах, надходять методистам районних методичних об’єднань МОН, а методисти відправляють їх поштою на рахунок організаторів (організатор конкурсів-ігор — ТО “Соняшник”). За приблизними розрахунками, чорна каса (ред. — кошти, що не підлягають оподаткуванню) комерційно-навчальних ігор може складати мільйони гривень! Сьогодні в Україні понад 3,5 млн школярів, які навчаються в 1—11 класах, і якщо в цю гру вдасться затягнути лише найбільш поступливих, навіть тоді заповзятливі освітяни зароблять на дітях кілька десятків мільйонів гривень.
До речі, батьки українських школярів розповідають: “Методисти просять збирати більше грошей, ніж коштує брошура, щоб ще вистачило не пересилку. Потім методисти ходять на пошту і відправляють гроші та відомості з відповідями. У тому, що методисти задіяні в корупційній схемі з переправленням готівки, немає сумніву, вони ж отримують свою винагороду за те, що вимагають від шкіл участі в грі”.
Цікаво, як ця зашкарубла конкурсна модель “Геліантус – Сонячник – Подсолнух” із пелюстками корупції вписується в Нову Українську Школу, про яку нам твердить міністр освіта Лілія Гриневич? Та врешті, абсолютно не зрозуміло яким чином “комерсантам” з ТО “Соняшник” вдається приховувати свої тіньові доходи від продажу “туалетних” брошурок від всевидючого ока податкової служби України?!! Вважаю що із цим питанням слід розібратися окремо.
Читайте: Геліантус: чому українські школярі грають у російські ігри?
Іван Сердюк, журналіст, активіст, голова ГІ “Громадський омбудсмен”
