FM-радіостанції, здається, роблять усе, аби дискредитувати саму ідею квот на українську музику. Заданих процентів вони загалом формально дотримуються.
А ось по якості… Тут є чимало запитань.
Часто ставлять в ефір таку музику, що виникає лише одне бажання перемкнути канал на інший. З-за лінощів, байдужості, небажання напружуватись. Адже у нас є багато гарних виконавців, і молодих, і заслужених, які чомусь не в ротації.
Я за те, щоб ми пропагували вітчизняну музику. На початку і в середині складних 90-х ми, як київська влада, не дали загинути багатьом уже відомим на той момент українським артистам, підтримали їх у той важкий для всієї держави період, зберегли для людей їх талант; і на наших заходах “розкрутили” чимало талановитих співаків, які потім для багатьох стали улюбленими виконавцями. Тоді ж їх мало хто знав – грошей на оренду залів, рекламу на ТБ у них просто не було. Один виступ на Співочому полі з 500-тисячною аудиторією (що дорівнював 100 концертам у “Україні” або 50 – в Палаці спорту, а це для них було просто зі сфери фантастики) із прямою трансляцією на всю країну робив їх в одну мить популярними. Окрім того, найперспективніших (а я за цим особисто слідкував) ми брали із собою в поїздки по Україні, за кордон, включали у програми урядових концертів.
Музичним редакторам треба подавати людям якісний український музичний продукт. Зробіть кавери відомих раніше прекрасних пісень, світових хітів українською, джазові обробки. Попрацюйте над цим. Видавати в ефір те, що є під рукою, не надто переймаючись тим, як це сприймається слухачами, аби не задавати собі зайвого клопоту, це не професійно.
Дайте дорогу молодим талантам, але й улюблених публікою виконавців, що начебто “не в форматі”, не забувайте.
Українська музика заслуговує любові та уваги.
Леонід Косаківський, Київський міський голова, голова Київради, голова Київської міської державної адміністрації в 1993-1998 рр.
