Кажуть, якщо любиш, усі засоби згодяться. Любов наших політиків до грошей – не виняток.
Для того, щоб отримати черговий транш (і згодом його проїсти або просто розтринькати), Уряд шукає будь-які способи наповнення Пенсійного фонду, визнаючи, по суті, наявність дірки в цьому фонді. Як її закрити? Жодного іншого способу, окрім витягнути гроші з кишень простих громадян, вони ще не винайшли.
Головна проблема, про яку заявив Уряд і яку нарешті помітив Прем’єр-міністр – це проблема зайнятості. Мовляв, безробітних не має бути, тому держава не повинна і не зобов’язана їх утримувати. Здається, туман столиці остаточно осів у головах політиків і вони забули головне – держава повинна забезпечити умови для створення робочих місць. А не душити підприємців і бізнес. Насправді, чому виникла ця проблема? Чому піарники порекомендували Прем’єрові звернути на це увагу? Бо таким способом вони сподіваються легально наповнити Пенсійний фонд. Так би мовити, залатати пенсійну дірку. Очевидно, що політика зайнятості перестала бути стратегічним напрямком розвитку держави, а лишилася просто способом латання дірок у бюджеті.
Подібна ситуація із закриттям ФОПів. Це теж один зі способів закрити фінансовий мінус у Пенсійному фонді. Адже сформувалася вже ціла злочинна схема вибивання грошей з тих, хто не може більше легально працювати, тому що це невигідно.
Що стосується бюджету: станом на середину січня навіть половина громад не прийняла місцевих кошторисів. Чому всі мовчать? Тепер почнуть підганяти. Навіщо? А щоб продемонструвати перед МВФ стабільність фінансової політики.
Політикам, очевидно, дуже потрібен цей транш! Але чи потрібен він Україні? Ні, не потрібен, як і попередній транш. Якщо є прагнення його отримати, то для початку потрібно реанімувати банківську сферу, яка сьогодні похована, і навести лад в обслуговуванні своїх боргів за зовнішніми позиками. Це стосується не тільки МВФ, але й інших кредиторів, зокрема РФ. Гроші не люблять хитань. Гроші люблять визначеність. Або визнаємо, або не визнаємо. Якщо обслуговуємо, значить визнаємо. Нині ж ми не знаємо ні обсягу боргу, ні коли його планують погасити, ні за чий рахунок це робитимуть.
Поки що відомо лише одне – дим іде з вух простого українця, який намагається вижити в нинішніх умовах в ім’я отримання чергового траншу, грошей з якого він так і не побачить.
Алла Шлапак, Кандидат экономических наук, депутат Киевсовета
