Роками політики в Україні говорять про необхідність реформувати виборчу систему. В результаті мажоритарної системи до парламенту часто потрапляють люди, які просто “засівають” округ гречкою, олією чи банкнотами зі Сковородою.
За партійними списками, в свою чергу, до Верховної Ради проходять як люди, яким законодавча діяльність просто не цікава, так і ті, хто, скажемо обережно, домовились з партійними лідерами.
Частково вирішити цю проблему могла би реформа виборчої системи з відміною мажоритарки та використанням відкритих партійних списків. Виборці мали б можливість не просто проголосувати за якусь партію, а обрати тих, кого з її списку вони хотіли би бачити у парламенті.
Втім, далі розмов справа не йде. Вже більше чотирьох років парламент ніяк не хоче прийняти відповідні зміни до законодавства.
Роман Безсмертний пропонує перейти до “мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в два тури за умови, що висунення кандидатів у народні депутати можливе лише від відповідних місцевих осередків партій“. Також Безсмертний пропонує запровадити в Україні двопалатний парламент.
Ольга Богомолець про виборчу реформу не пише в своїй програмі нічого. Але пропонує обмежити перебування депутата у парламенті на термін до двох каденцій, а президенту дозволити займати посаду один термін.
Юрій Бойко нічого не пише про виборчу реформу.
Олександр Вілкул пропонує створити двопалатний парламент, в нижній палаті котрого буде 150 депутатів від політичних партій, а у верхній – 29 депутатів, по одному від мільйона виборців. При цьому партія, яка перемогла на виборах до нижньої палати, отримує 50%+1 голос і формує коаліцію.
Анатолій Гриценко пропонує нову виборчу систему, але не вказує, в чому вона буде полягати.
Володимир Зеленський пише, що вибори до Парламенту та місцевих рад мають відбуватись за відкритими списками, вказує, що “кнопкодавство” та “депутатські прогули” будуть автоматичною підставою для позбавлення депутатського мандату. Також він пише про можливість голосувати на виборах через Інтернет.
Руслан Кошулинський обіцяє “запровадити пропорційну систему виборів до парламенту за відкритими списками“, а також вказує на необхідність заборонити платну політичну рекламу у ЗМІ за три місяці до початку та впродовж усієї виборчої кампанії. Крім того кандидат пропонує позбавляти мандату народних депутатів України за “кнопкодавство” та відсутність без поважних причин під час роботи парламенту.
Олег Ляшко про реформу виборчого законодавства не згадує, але збирається скоротити кількість депутатів до 250. При цьому посаду прем’єр-міністра Ляшко збирається скасувати.
Петро Порошенко не згадує в своїй програмі про відкриті списки та виборчу реформу. Це не дивно, бо саме завдяки мажоритарці він отримав найбільшу фракцію у парламенті після виборів 2014 року.
Андрій Садовий, котрий вже знявся з перегонів, обіцяв закріпити в Конституції вибори до Парламенту на пропорційній основі з відкритими списками. Крім того Садовий хоче зменшити кількість депутатів до 300 та запровадити голосування за закони більшістю присутніх в залі депутатів.
Юлія Тимошенко не збирається змінювати виборче законодавство, але хоче зменшити кількість депутатів до 350. Також вона обіцяє надати парламентській опозиції всі права парламентського контролю.
Цікаво, що 19 жовтня 2017 року Верховна Рада не прийняла проект закону про вибори народних депутатів України (за відкритими партійними списками), автором котрого була Юлія Тимошенко та інші депутати. В проекті закону було написано, що “вибори народних депутатів України здійснюються за пропорційною системою із відкритими партійними списками – загальнодержавним виборчим списком із закріпленням кандидатів у депутати за територіальними виборчими округами”. В результаті за нього проголосував 91 нардеп.
Проект закону про вибори народних депутатів України за авторством Віктора Чумака та ще 4 депутати набрав того ж дня 169 голосів. Цей законопроект передбачав, що “вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи за загальнодержавними та регіональними виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій”. Депутати з загальнодержавного списку мали б розподілитись по регіональних виборчих списках, котрих пропонувалось створити 27, 2 з них – у Києві.
А проект закону про вибори народних депутатів України, автором котрого був Юрій Мірошниченко, отримав і взагалі 46 голосів.
Всі ці законопроекти були подані нардепами наприкинці 2014 року. Як бачимо, народні обранці так поспішали змінити виборче законодавство, що проголосували проекти законів майже за 3 роки. Проголосували, але не прийняли.
Отже, про необхідність відкритих списків під час виборів до парламенту у програмах згадують лише троє кандидатів, один з яких вже знявся з виборів.
Двопалатний парламент пропонують два кандидати, а четверо пропонують зменшити кількість депутатів.А от карати за “кнопкодавство” обіцяють два кандидати на посаду президента.
Чому кандидати в президенти не дуже прагнуть змінювати правила виборів? Вони вважають, що існуюча система справедлива? Чи просто бояться надавати виборцям право формувати списки партій, бо тоді до парламенту можуть потрапити не потрібні керівництву партій кадри, а ті, кого захочуть побачити там люди?
Читайте:
Вибори президента України: медична реформа
Вибори президента України: впровадження стандартів НАТО в армії
Вибори президента України: легалізація грального бізнесу, легких наркотиків та проституції
Вибори президента України: закон про зброю
Вибори президента України: податок на виведений капітал
Вибори президента України: ринок землі
Чому я проголосую “за”: аналізуємо програми кандидатів в президенти
Олександр Кравченко, журналіст КиевVласть
