Розмов про те, що військові в тилу несуть небезпеку, стає все більше. Мовляв, хлопці з ПТСР – це обов’язково неконтрольована поведінка зі зброєю, алкоголь, неадекватна поведінка.
Як капелан, як той, хто весь час знаходиться разом з військовими, маю розповісти вам одну історію, яка трапилася напередодні нового року.
Бойовий офіцер, який з 2014 року захищає наш з вами свободу, йшов до мене в гості.
Був передноворічний вечір, на вулицях було багато людей, усі кудись поспішали.
І ось раптом, хлопець років 20, який йшов назустріч військовому, відкрив вогонь з пістолета. Налякані люди, діти, не знали куди і бігти.
Єдиний, хто не розгубився – військовий.
Він обеззброїв хулігана, викликав поліцію та на цьому історія не закінчилися.
Поки поліція їхала на місце пригоди, нагодилися друзі стрільця.
Молодики почали звинувачувати офіцера в побитті свого колеги, в неадекватній поведінці тощо. Дякувати професійним правоохоронцям,
історія мала своє логічне завершення – винуватцем тепер займається ЗАКОН.
Маю лише одне питання: хто несе загрозу суспільству – люди після барів, нічних клубів та наркотичних речовин, чи військові, які знають ціну життя, які нам це життя і бережуть?
Давайте про це подумаємо і дамо собі відповідь – що ми можемо зробити для наших захисників, щоб по поверненню додому, їх цінували, поважали і не вважали загрозою.
Читайте: Діяльність Українського ветеранського фонду у 2023 році
Сергій Дмитрієв, капелан
