Методологія мітити жертву, яку треба знищити, відома з давніх давен: білі хрести на дверях, жовті зірки, зеленка на лобі чи лазерне наведення цілі. Так само мітить без жодного іншого смислового навантаження так званий “закон про деолігархізацію”, бо після його прийняття повинні статись дії. І такі дії вже є, про що свідчать протидії, бо не кожен хоче бути “прив’язаним до стовпа ганьби”, після якого можна стати й першою жертвою.
16 листопада Верховна Рада прийняла закон “Про критичну інфраструктуру”, який можна розглядати як продовження деолігархізації. Але цей документ вже не мітить певних осіб, а встановлює жертвами власників об’єктів критичної інфраструктури. Коли закон підпише президент Володимир Зеленський, залишиться тільки Кабміну Дениса Шмигаля створити уповноважений орган та наділити його необхідними правами.
До речі, фактичним творцем цього закону є РНБО, що, на мою думку, мало кого здивує.
Логічно передбачити, а, можливо, й запропонувати, що уповноважений орган з питань захисту критичної інфраструктури України повинен мати право оперативного втручання в діяльність критичної інфраструктури, наприклад, запровадження тимчасових адміністрацій на об’єктах критичної інфраструктури, тобто – на теплоелектростанціях (ТЕС), більшість з яких належать Рінату Ахметову.
Зазначу, що причин ввести оперативне управління на ТЕС Ахметова – безліч. Одних натяків на те, що, мовляв, “ми зупинимо ТЕС” достатньо, аби олігарх та його структури отримали негайну реакцію з боку не тільки майбутнього уповноваженого органу, а й зі сторони діючих правоохоронних органів.
На моє переконання критична інфраструктура може бути тільки в державній власності, і її необхідно повернути державі. Бо ТЕС переважно приватні, а за забезпечення їх вугіллям відповідальний президент, принаймі – так сприймає народ. Аби ці очікування на відповідальність президента стали обгрунтованими, ТЕС треба націоналізувати. Можливо, це примітивна логіка, але вона є рушієм вже більш високих процесів – процесів усуспільнення, в яких націоналізація є звичайним механізмом державного управління.
Якщо відбудеться націоналізація ТЕС чи буде впроваджено державне оперативне управління на ТЕСах в режимі конфлікту між президентом та олігархом, то, думаю, ТЕСи можуть стати ключиком для позбавлення олігарха усіх його активів. Тобто олігарх де-факто буде припинений. Бо врешті решт, хто сказав, що всі активи олігарха не є критичною інфраструктурою?
Не треба й забувати, що націоналізація – це прекрасна електоральна ідея, яка стане механізмом відновлення рейтингу президента, який впав не від опери Вагнера чи “вагнергейту”, а через тарифи, які роблять життя кожного громадянина фізично та морально складнішим. То чому б в цій ситуації не знайти винного – з викриттям корупції та мільярдами, вкраденими з карманів українців та нашого державного бюджету.
В той же час РНБО конче необхідно підсилити науково-кадровим апаратом для більш детального планування та реалізації заходів з націоналізації. Бо питання націоналізації є критичним вже не тільки для Українського народу, а й для самої влади.
І найважливіше – при націоналізації олігархічних активів необхідно не забути зробити справжню земельну реформу, а не те фуфло, що натворили зараз, назвавши його “земельною реформою”. Якщо не визначити державну політику на знищення орендних відносин з метою переходу до прогресивних земельних відносин через самостійне господарювання для збільшення прибутків власників землі та унеможливлення концентрації земель – вести мову про зростання електоральної підтримки президента буде неможливо.
Та й сама концентрація землі породить нових олігархів. Бо все від землі в цьому світі!
Читайте: Чому немає і не буде земельної реформи: президенту підсунули фуфло, а не реформу!
Роман Головін, експерт з державного управління
