Осінь у Краматорську – це різнокольорові каштани, вітерець, брудні калюжі, картаті сукні та великі светри… Я обожнюю осінь. Вона асоціюється в мене із затишком, гарячою кавою та вічною романтикою листопадів.
У моїй школі говорять, що найкрасивіше місце Краматорська восени – Крейдяна гора. Побуваєш там саме в цю золоту пору року – почуття захоплення заполонить твою душу надовго. Чому б не з’їздити?
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Зібравши речі, я вирушила в маленьку подорож. Дорогою спостерігала осінні барви, які мерехтіли в очах, немов різнокольорові метелики, а на місці призначення відразу згадала про фотоапарат, адже так хотілося зберегти невимовно чарівний краєвид: тут насправді було дуже красиво. Велична у своєму спокої Крейдяна гора зустріла мене сонячною погодою й ніжним вітерцем…
29 жовтня 1941 року за наказом бургомістра Шопена (колишній працівник СКМЗ) з тринадцяти великих будинків, у яких жили сім’ї робітників металургійного заводу, гітлерівці виселили мешканців, обнесли будинки колючим дротом і створили табір смерті, який вони разом із поліцією посилено охороняли. Це відбувалося в селищі Крейдяна гора…
Ледве вилізла на цю гору. Тут дуже красиво, але дещо прохолодніше, аніж унизу. Треба обов’язково пофотографувати, бо такої гри фарб я ще не бачила ніколи…
1 листопада 1941 року в табір смерті було привезено 150 військовополонених. Майже щоденно туди кидали жінок, дітей, літніх людей. Частину заарештованих фашисти вели в барак номер 8. Після жорстоких катувань їх вбивали електричним струмом, а інших – просто розстрілювали. Трупи скидали у великий глиняний кар’єр, який знаходився поблизу з табором…
На верхів’ї гори шепочуть дерева над пам’ятником жертвам фашизму, унизу міниться зеленувато-синіми барвами вода в кар’єрі…
Фашисти, щоб приховати свої злочини, періодично влаштовували в кар’єрі вибухи. Але катів викривали свідки. У книзі директора Краматорського історичного музею Наталії Волошиної “Золота осінь перемоги” наведено розповідь Ольги Когуліної: “Одного разу до табору на автомашинах привезли близько 100 комсомольців, яких під посиленою охороною повели в кар’єр на розстріл. Нещасні, обійнявшись, кричали: “Прощавайте, товариші, пам’ятайте про нас, ми загинули за Батьківщину!”…
Тиша і спокій навкруги. Тільки десь дріботить працьовитий дятел. Сонечко вже сідає, і стає дедалі холодніше…
Неділя, 25 січня 1942 року. Із жахом згадують про цей день жителі міста. Бургомістр зібрав у приміщенні клубу імені Леніна кількасот кваліфікованих робітників та представників інтелігенції міста. Додому ці люди не повернулися. Вони потрапили до концтабору. У цей самий день за наказом бургомістра Шопена й керівника жандармерії Краматорського округу лейтенанта Мойшке в місті відбулася облава на тих, кого підозрювали у відданості радянській владі. Людей хапали без приводу. Усіх затриманих привезли до табору й розстріляли біля кар’єру.
У книзі Наталії Волошиної наведені свідчення очевидців і тих, хто втік з-під розстрілу. Із засуджених до страти кати зняли теплий одяг, валянки й у такому вигляді розстрілювали людей. Через кожні 10 – 15 хвилин до краю урвища на розстріл підводили групи по 15 – 20 осіб. Цілий день до пізньої ночі тривала ця дика розправа. Наступного дня знову пролунав вибух, і трупи були закидані землею…
Так, на Крейдяній горі дійсно дуже красиво й затишно, природа зустрічає тебе тихим шурхотінням листя й тонкою мелодією вітру. Мені здається, що тут чарівно в усі пори року. Треба завітати сюди ще раз навесні. А поки я прощаюсь із цим загадковим місцем, вмикаю музику на повну і їду додому…
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Анастасія Васковська, що жила в часи окупації в селищі Крейдяна гора, розповідала: “Навесні 1942 року талою водою змило землю на місці розстрілу мирних жителів, відкрилися сотні трупів. Запах їхнього розкладу доносився до центру міста. За наказом поліції жінок нашого селища пригнали до цього місця, і ми протягом дня закопували мерців”.
Біля бараків німецького концентраційного табору було вбито 3500 осіб. І це тільки на Крейдяній горі…
