Два роки в Шевченківському районі Києва працює велика програма з виявлення та виховання природжених лідерів. Це вкрай необхідне для майбутнього кожної людини та всієї України, впевнена керівник районного управління освіти Євгенія Ярова. Вона переконана: емоційний інтелект та вміння спільно діяти – абсолютно необхідні навички в XXI столітті.
Про це Євгенія Ярова розповіла в інтерв`ю KV.
KV: Ви дуже багато приділяєте уваги вихованню лідерів. Чому?
Євгенія Ярова: Ми бачимо, що в державному управлінні наступає кадрова криза, тому вирішили, що одним зі стратегічних напрямків роботи управління освіти стане саме пошук і формування лідерів для майбутнього кадрового потенціалу, та у першу чергу, для державного управління. По суті, провадимо відбір та навчання дітей лідерським навичкам.
Це, насамперед, діти, які мають амбіції, заявляють про себе та хочуть обіймати посаду президента шкільного парламенту. Адже щороку в кожній школі відбуваються вибори, за якими обирають президента класу і президента школи.
Учні-лідери генерують свої ідеї, програми, стратегії спільно з педагогічним колективом, а деякі заходи організують та проводять самостійно. Як правило, діти мислять більш локально, тому направляють свою діяльність на актуальні для них проблеми екології, розвитку спорту та творчої реалізації.
Лідери кожної школи утворюють районний шкільний парламент, у якому також обирають президента. Якраз цієї середи (7 жовтня, – KV) відбулося голосування, і був обраний хлопець – одинадцятикласник Рахматуллін Дамір, учень ліцею-інтернату №23 “Кадетський корпус”. Він, розуміючи складність навчання, необхідність проходити ЗНО, все одно взяв на себе відповідальність і очолив шкільне самоврядування Шевченківського району.
Минулого року, задля виявлення рівня лідерських задатків в дітях, ми звернулися до платформи IRUS, автор Леонід Шаян, давно з ними співпрацюємо. Директори шкіл і дитячих садочків також брали участь у вимірюванні лідерських якостей . Я також промоніторила сама себе і отримала сертифікат з результатом “Дуже високий” рівень управлінської діяльності. Просто вирішила спробувати на власному досвіді, як це працює. Проте, метою співпраці було виявлення саме у дітей вроджених управлінських якостей для подальших інтелектуальних інвестицій у їхню кар’єру управлінців.
Результати допомогли нам побачити більш чітку картину колективу лідерів з різних шкіл. Спочатку діти не дуже йшли на контакт та відверту розмову, дивились на мене як на суворого директора школи, але ми швидко знайшли спільну мову і вони зрозуміли, що лідери – це пасіонарії, локомотив, який штовхає суспільство вперед.
KV: І з чого ви розпочали?
Євгенія Ярова: З визначення цінностей нашого лідерського середовища. Я вважаю, якщо спільних цінностей у колективі немає, то треба їх формувати. Без цього наша співправця не мала б сенсу.
Коли ми моніторили цінності директорського корпусу, то, на мій подив, це були відповідальність, сталий розвиток і інновації. Якщо порівнювати із загальними цінностями країни, які теж виміряні, то це свобода, гідність і життя. У батьківському середовищі – життя, добробут і любов.
Шкільний парламент району визначив для себе такі цінності: життя, відповідальність (це вже було приємно, тому що їм 14-15 років) і свобода. Потім почали працювати. Перший ґрунтовний тімбілдинг був досить щільний по графіку та контенту. Фінансова грамотність, тренінг Happy Values, інтерактив з ненасильницького спілкування, великий теніс тощо. Також була зустріч з людьми, які “самі себе створили” (минулого року це був Євген Клопотенко). Через три дні вони вийшли не просто окремими дітьми, а вийшли командою. Після цього почався новий етап нашої співпраці.
Кожній дитині ми подарували книги – Далай Лама “Шлях лідера”, “Лідерство в стилі LEAN”. Було завдання: за місяць прочитати ці книги, дати зворотній зв’язок і по буккросингу передати їх всередині нашого шкільного парламенту. Потім ми зібрались у магазині “Буква” на вул. Богдана Хмельницького, щоб обговорити книги та вислухати думку кожного. Лідери ділилися своїми враженнями та розповідали, що корисного для себе знайшли. Після такого досвіду вони перестали боятися висловлювати власні думки.
Наскрізною була ідея, що патріот – це людина, яка розвиває рідну країну в різних напрямках, а саме економіка, екологія, спорт, підприємництво, створює робочі місця, а не скаче увишиванкахчи шароварах і кричить на кожному кроці, Я-ПАТРІОТ, а сам/сама своїми справами це не підтверджують. Це людина, яка вчить інших бути, у першу чергу, відповідальним за самого себе, у аспектах способу мислення, способу життя, ставленням до екології, і, звичайно, по відношенню до оточуючих, моральні, а ще – стратеги.
Цього року шкільні лідери згенерували 8-10 сильних проектів, які стосуються, у першу чергу, підприємницької діяльності, фінансової грамотності, еко- та агровиробництва, проєкти, пов’язані з культурою, а також спортом. Багато уваги будемо приділяти формуванню емоційного інтелекту. Звертаємо їхню увагу на тему ненасильницького спілкування та етики спілкування в цілому.
Думаю, вони почнуть нести цю культуру в свої власні родини та учнівські колективи.
KV: Як батьки це сприймають?
Євгенія Ярова: Після того, як ми отримали результати вимірювання лідерських якостей, запросили батьків тих дітей, які показали найвищий відсоток, позвали з Української академії лідерства Романа Тичківського, і сказали: “Ми знаємо, що всі батьки хочуть для своїх дітей вищої освіти юриста або економіста, але давайте подумаємо, чи будуть щасливі діти, якщо ви для них оберете професію? Ось вони – ваші діти – вроджені майбутні управлінці. Ось Українська академія лідерства. Питання у тому, що після закінчення школи, 10 місяців доведеться присвятити навчанню в академії, а не відразу йти в університети. Якщо для вас не у пріоритеті розвиток лідерських та управлінських навичок ваших дітей, обирайте більш традиційний варіант – навчання у ВНЗ”.
Батьки були здивовані, особливо татусі доньок. Вони навіть не знали, що така можливість існує. Але з 38 лідерів лише один, золотий медаліст, цього року відмовився від вступу до вишу і пішов навчатися в Українську академію лідерства.
KV: Тобто можна сказати, що певним чином це може стати формуванням київської Ліги плюща, хоча б на шкільному рівні?
Євгенія Ярова: Думаю, що так. Впевнена, якщо не держава, то влада на місцях має звернути на це увагу. Бо ще мине років п’ять, і підросте реальна нова управлінська еліта, навчена стресостійкості, з розвинутим емоційним інтелектом, вмінням стратегічно мислити і менеджерити проєкти різної складності, корисні для нашого суспільства і країни в цілому.
KV: Але ж виховання – це така сфера, де ми намагаємося в кожному індивідуумі виховати ці якості. Чи думаєте Ви над тим, щоб імплементувати навчання цим якостям в шкільну освіту, можливо, на рівні семінарів чи факультативних занять?
Євгенія Ярова: Років десять тому ми створили Школу свідомого батьківства. Спочатку ми не отримали великої уваги від батьків. Відвідували заняття людей десять. Але з року в рік ця цифра зростала. Зараз ми перенесли цю Школу в онлайн-формат. До того ж десять років тому про емоційний інтелект ще ніхто не говорив. Але, коли це поняття почало набувати сенсу, ми зрозуміли, що батьки тут не дуже обізнані, бо у нашому суспільстві про це й мова не йшла.
Ми почали говорити з батьками про формування емоційного інтелекту дитини, у першу чергу – в колі родини. Усі знервовані, збуджені новинами, риторикою й лексикою серіалів. Це все фонетично імплементується в дитину. Перші тренінги у нас були присвячені медіації. Далі у тренінгах брали участь міжнародні тренери з ненасильницького спілкування щонайменше два-три дні навчання.
Потім ми зрозуміли, що відсутність системного характеру цієї ініціативи не приносить бажаних результатів. Ціллю було створити систему як в компанії “Microsoft”: навчити спеціалістів, сертифікувати їх та направити в колективи ширити знання далі. Так само і з батьками, але з батьками – за бажанням. Така модель дала свої результати. Зараз у нас практично кожні школи і садочки охоплені людьми, які мають такі знання. Я бачу, що стало набагато менше скарг заходити на наш рівень, тобто багато питань педколективи та батьки навчились вирішувати на рівні шкіл та дитячих садочків.
KV: Але ж школа вчить не тільки лідерів, а людей. Зі школи має вийти повноцінний член суспільства. То ж, зважаючи на новації, у якому напрямку має трансформуватися українська загальноосвітня школа, щоб не просто встигати, а, можливо, десь і випереджувати світові тренди?
Євгенія Ярова: Коли створювалась Нова Українська Школа (НУШ), тоді слова уміння, навички були замінені словом “компетенції“. Зараз ми маємо величезну кількість поколінь людей, і я теж належу до такого покоління, коли прикладними стали знання, отримані, можливо, до сьомого класу. Тому зараз завдання – зрозуміти, до чого у дитини є талант.
До речі, ЗНО мені подобається, тому що дитина може приділяти більше уваги предметам, які знадобляться їй за майбутнім фахом. А ще це величезна можливість вступити “на бюджет” до вишу, завдяки своїм знанням. Батькам же треба пояснювати, що діти не повинні реалізовувати усі їхні амбіції та мрії, яким не судилося здійснитись свого часу.
Мені здається, що основні вміння ХХІ століття – це високий емоційний інтелект, компетенції ефективної комунікації. Цьому треба вчитися більше, ніж іншим предметам. Важливі також навички читання, усного рахунку, ейдетика (уміння вчитися), пошуку інформації, критичного мислення, фінансової грамотності. Ми написали свою програму з фінансової грамотності та підприємницької діяльності, отримали гриф від Міністерства освіти. Зараз намагаємося переконати Міністерство освіти, що фінансова грамотність має бути в державному стандарті.
Наступним за важливістю є вміння робити щось своїми руками з точки зору побуту, і, можливо, побудови кар‘єри та власних доходів. Зараз відроджуємо шкільну майстерню, бо “все нове – добре забуте старе”. У Німеччині, наприклад, хлопці вивчають кулінарію або шиття, а дівчата вправлятись з “чоловічою” хатньою роботою.
Візьмемо до уваги також модуль “Розумний дім” – це і про власний заробіток, і про облаштування власної оселі в умовах діджиталізації. Такі заняття будуть у звичайній школі №199 на Сирці. Ми туди вже придбали сучасне обладнання, 3D-принтери та інше.
Взагалі закон України “Про освіту” визначає компетенції, які має школа сформувати у дитини: креативність, навички читання, іноземні мови, рідна мова, цифрова грамотність, математичні знання тощо. За Селігманом/Пітерсоном батьки мають виховати у своїх дітей 24 навички і чесноти, тоді їм буде легко жити у ХХІ столітті, п’ята частина, до речі, якого вже минула.
KV: Цифрова епоха призвела до того, що замість розвитку комунікативних навичок ми маємо їх деградацію.
Євгенія Ярова: У нас зараз дискусія – чи треба на уроках складати смартфони в ящик чи навпаки користуватись ними. Бо є предмети, на яких вони стають в нагоді– математика, платформи з іноземних мов тощо.
KV: Тобто епоха паперових підручників вже таки в минулому?
Євгенія Ярова: Вже відходить. По-перше, не треба носити рюкзак. По-друге, а для чого? Все є в цифрі. Більш того, зараз, в умовах академічної свободи, вчитель сам обирає,яким підручником користуватись для свого предмету. Відтак, ми даруємо паперові книги у вигляді художньої літератури, тим самим лідерам, щоб вони створювали моду на читання в своїх колективах, але це зараз вже як атракція, щоб діти відчували кайф від контакту з книгою, від аналогового читання.
KV: Пам’ятаєте уроки правопису – на базі каліграфії?
Євгенія Ярова: У початковій школі є прописи тощо. Як окремого предмету, каліграфії немає. Але, читаючи про закордонний досвід повернення письма до школи, розмірковую над тим, як ми можемо ввести каліграфію, до того ж не тільки слов’янську. Це може бути будь-яка каліграфія, бо це ж мистецтво, як гурток, наприклад.
KV: Давайте зануримось ще глибше.Наскільки взагалі вітчизняна освіта в останні роки знаходиться на вірному шляху в побудуванні єдиного циклу від дитячого садочку до університету?
Євгенія Ярова: Я вважаю, що у світі немає кращої системи дошкільної освіти, ніж наші дитячі садки. І справа не тільки в тому, що вони практично безкоштовні для батьків: 700 гривень на місяць за триразове свіжоприготоване харчування – і все.
У нас є затверджений Міносвітою базовий компонент – державний стандарт, за яким діти повинні отримати певний набір навичок. У садочку ми не вчимо писати або читати, але вивчаємо форми, кольори, природничі явища, вчимося працювати в команді, закладаємо початкові навички агровиробництва, вчимо етикету поводження за столом, самообслуговуванню, а головне соціалізації та вмінню вибудовувати стосунки в колективі, ставати учасниками реалізації різних проєктів. Наприклад, таких як астрономічна кімната або STEM-хаб.
Тобто різниця між дитиною, яка ходила в садочок, та тою, яка не ходила, у першому класі разюча. Дуже добре, що за законом дитина з 5-річного віку повинна за рік до школи обов’язково отримати дошкільну освіту у будь якій формі. Як дуже добре й те, що у 2017 року відмінили вступні іспити до першого класу і запровадили “пілот” НУШ. А у 2018 році всі 1 класи перейшли на навчання за програмою Нової Української Школи – освіта для життя.
Зараз у Шевченківському районі всі гімназії, ліцеї та спеціалізовані школи мають однакому програму НУШ. Ми не перевіряємо дитину на вміння читати, рахувати, а колись цей показник був – кількість слів за одну хвилину.
Ми перевіряємо готовність дитини до школи психологічно і фізіологічно. У Новій Українській Школі все побудовано на командній роботі, при тому, що тепер кожна дитина сидить за одномісною партою. Необхідно навчитися працювати в команді, приймати рішення і нести за них відповідальність. Ми це робимо методом проєктної роботи.
Діти, які зараз пішли за новою програмою НУШ (3 клас, у якості пілота – 4 клас), ЗНО-тестування будуть здавати вже в 9 класі, як здають у Німеччині, Франції, Туреччині, Америці тощо. І вже за результатом цього ЗНО буде зрозуміло,де далі продовжуватиме навчання. Світова статистика показує, що приблизно 20% випускників шкіл вступають до університетів, але у нас в Україні вступ до вишів складає 99%.
Мені здається, що нам треба по-іншому побудувати систему освіти “від зворотнього”. Спочатку мати стратегію розвитку країни, зокрема економіки, розуміти, які фахівці в яких галузях економіки. Відповідно до цього навчати в старшій профільній школі і у вишах. А зараз це автономно існуючі системи. Випускники економічних вузів з червоними дипломами самі шукають собі роботу. Це нонсенс.
KV: Дуже важлива навичка – вміння приймати спільні рішення. В Німеччині, наприклад, цю навичку виховують дітях ще з дошкільних закладів. В нашій освіті щось робиться в цьому напрямку?
Євгенія Ярова: Так, намагаємось вчити наших учнів відповідальності за прийняті рішення в ході освітнього процесу. Багато розповідаємо і показуємо прикладів, як певні вчинки можуть спричинити подальші негативні явища. Так на 5-денному учнівському еко-виїзді до парку природи Беремицьке показали , як приватна ініціатива ревайлдінгу відроджує автентичну природу українського полісся. Це позитивний приклад. І як покинуте багаття може призвести до лісових пожеж – це негативний приклад.
Вчимо дітей, що за кожним випадком як творення так і руйнування стоїть певна людина, яка має прізвище та ім’я, власну філософію життя. І ця філософія може бути руйнівною, а може бути навпаки – філософією створення. Вчимо їх задавати собі запитання: З якою метою? Що я корисного створюю на цій планеті? Адже ми живемо в глобальному світі. У 2020 році ми відчули це всі.
KV: Викладання нових навичок, накладання нової моделі знань – все це вимагає нової якості і від вчителів.
Євгенія Ярова: У цьому напрямку постійно йде велика робота. Є класичне підвищення кваліфікації. Вчитель сам обирає знання, яких йому не вистачає. А є наш районний проєкт “Інтелектуальні інвестіції”, який торкається виключно педагогічних працівників, психологів, соціальних педагогів, керівників закладів.. Ну наприклад, ми організували і залучили фахівців для проведення тренінгів з дизайн-мислення для вчителів STEM-предметів (природничих дисциплін – фізика, хімія, ІТ, математика, біологія).
Виявилось, наприклад, що ЗНО з хімії показало низький відсоток якості знань. Ми ж знаємо про себе, що любимо (чи любили) предмет того вчителя, який нам подобається. А значить, проблема в тому, як ми вчимо. При цьому є безліч софта (ті ж віртуальні лабораторії), є техніка, школи забезпечені, значить питання в подачі.
Відбувся тренінг з дизайн-мислення. Приклад такого мислення був простий: який треба зробити гаманець, щоб людина захотіла його придбати. Тоді плавно перейшли до того, як донести дітям предмет – урок у вигляді кейсу, щоб вони зрозуміли і захопились предметом як детективом, який хочеться читати й читати.
Ми намагаємося постійно влаштовувати такі розвиваючі тренінги. Наприклад, двотижневий тренінг “Маніпуляція стоп” про те, як спілкуватися з учнями, дорослими, батьками, з точки зору збереження і формування свого емоційного інтелекту і дружньої атмосфери в колективах.
Наша гордість – це проєкт голови Шевченківської РДА Олега Гаряги “Інтелектуальні інвестиції”. Але він стосується виключно дорослих – вчителів та батьків. У 2018 році почали з відкриття STEM-кабінету у школі №101 на Лук’янівці – зібрали вчителів поважного віку, дали їм планшети, айфони тощо. Голова Шевченківської РДА каже: “Ну що, зошити прибираєм. Як ми будемо вчити?”. Та побачив, що комп’ютерна грамотність не на відповідному рівні. Тож почали в цьому напрямку працювати. Так і народився цей довготривалий у своїй перспективі проєкт “Інтелектуальні інвестиції“.
У нас практично щомісяця для вчителів відбуваються якісь заняття. У будь-якій галузі. Це ІТ, тренінги з навичок ненасильницького спілкування, конфліктології, а ще безліч подорожей Україною, екскурсії, сплав по Сейму або дегустація українських вин на Одещині, сходження на Говерлу або фотополювання в Асканії-Нова, і ще багато й багато можна перераховувати.
Багато уваги зараз приділяємо інклюзивній освіті. Україна в цьому, як у темній кімнаті сліпе кошеня. Ми тільки почали кілька років тому плідно працювати в цьому напрямку.
KV: Останні тренди інклюзивної освіти – що не треба створювати спеціальні класи, в кожному класі мають навчатися діти з особливими потребами.
Євгенія Ярова: Це дуже складне питання, тому що люди, які мають бути асистентом дитини і асистентом вчителя – це різні люди. Держава ще не платить пристойну зарплату таким фахівцям, дуже важко знайти людей, яка буде асистентом дитини. Часто батьки та педагогічний колектив стоять по різні сторони барикад у цьому питанні.
Ми почали працювати з інклюзією, ще задовго до закону “Про інклюзивну освіту”, ще у 2011-му. У 488 садочку відкрили інклюзивну групу для дітей з синдромом Дауна. Дітки були з різних районів, не тільки з Шевченківського. Залучили тренерів, навчили вихователів. Зараз ці діти абсолютно включені в учнівське середовище, талановито малюють, мають ідеальну ідеальну каліграфію тощо. Ми готові своїм досвідом в інклюзивній освіті ділитися з колегами.
Освіта Шевченківського району це свого роду еко-система. Ми працюємо, щоб покращувати світ НАВКОЛО СЕБЕ, щоб змінювати на краще життя людей. Давати їм вудочку, а не рибу. І головне, показувати, що життя людини – в її власних руках, що життя людини – це найбільша цінність в світі.
Фото: надані Євгенією Яровою
