Вже звільнений керівник Театру на лівому березі Києва Станіслав Жирков (на фото внизу в центрі) продовжує фактично з-за кордону керувати театром – через свою 24-річну секретарку, яку Департамент культури Київської міськдержадміністрації (КМДА) під керівництвом Сергія Анжияка (на фото внизу ліворуч) з якогось дива призначив в.о. директорки театру. Ця в.о. директорки наразі продовжує трирічну традицію Жиркова зі знищення Театру, з якого вже звільнено 90% допоміжного складу: монтувальники сцени, гримери, костюмери, декоратори. Є небезпідставні побоювання, що Театр на лівому березі Дніпра буде взагалі закрито. В цей час, Жирков, прикриваючись репутацією Театру та кишеньковою “мистецькою ініціативою”, продовжує збирати гроші на ФОП своєї підлеглої. Водночас Станіслав Жирков і його дружина Ксенія Ромашенко (на фото внизу праворуч, керівниця театру “Золоті ворота”) навіть після ганебної втечі за кордон продовжували отримувати зарплату.
Про це KВ стало відомо з листа акторів і художників Театру на лівому березі Дніпра (повна назва: театрально-видовищний заклад культури “Київський академічний театр драми та комедії на лівому березі Дніпра”) начальнику Київської міської військової адміністрації (КМВА) Сергію Попку, а також чисельних інтерв’ю KВ з акторами й іншими творчими співробітниками Театру на лівому березі.
Фотокопія листа опублікована в фотогалереї під цією статтею. Лист підписали улюблені київські майстри, у тому числі, народні артисти та корифеї театру Олександр Ганноченко та Лев Сомов.
Вони навели факти, які можуть свідчити про те, що Департамент культури КМДА та керівництво Театру на лівому березі Дніпра причетні до вчинення різних кримінальних правопорушень, зокрема, до незаконного виїзду за кордон України чоловіків призовного віку для участі у проведенні зарубіжного гастрольного туру театру. Кажуть, ті поїхали за кордон, як монтувальники сцени, але так і не повернулися на територію країни.
KВ писала, що різного роду кримінал – це сьогодні, на жаль, системна проблема в закладах культури, підвідомчих Департаменту культури КМДА.
Однак, історія Театру на лівому березі Дніпра – особлива. І насамперед через те, що внаслідок кримінальних, корупційних чи-то просто безглуздих дій чиновників і театрального керівництва кияни можуть залишитись без одного з найулюбленіших та найпопулярніших театрів, в який ходили на вистави майже півстоліття.
КВ зустрілася з підписантами листа, щоб дізнатись, що відбулось за кулісами Театру на лівому березі Дніпра та поки тих куліс взагалі не було.
Вхід за схемою
Спочатку нагадаємо, що Станіслав Жирков – молодий та амбітний театральний режисер, який став особливо відомим після того, як в 2014 році очолив Театр “Золоті ворота”. У 2019 році, після смерті засновника Театру на лівому березі Дніпра Едуарда Митницького, Станіслав Жирков подавався на посаду керівника цього театру та виграв конкурс, який проводив Департамент культури КМДА.
Виступ Станіслава Жиркова на конкурсній комісії в 2019 році
Цікаво, що це сталося, завдяки прийому, характерному для політичних виборів, та раніше ніяк не притаманному театральній спільноті. Режисер Тамара Трунова, яка теж подалась на конкурс, у певний момент відмовилась від участі та поєднала свою програму в інтересах Станіслава Жиркова. Вчорашні конкуренти заявили, що об’єднали свої зусилля і попросили членів журі поєднати надані ними голоси.
Станіслав Жирков переміг інших кандидатів на посаду, зокрема, обійшов по балах Катерину Степанкову, доньку легендарної актриси Ади Роговцевої, яка вважалась фаворитом конкурсу, а також народного артиста Олександра Ганноченко, який працює в театрі з 1990 року.
Голосування конкурсної комісії в 2019 році
Політичне ноу-хау, як і сам кандидат, вочевидь було підтримано представниками місцевої влади:
-
головуючим комісії Миколою Шуляком, який на той моменті і зараз є заступником директора Департаменту культури КМДА;
-
Сергієм Анжияком, який на той момент був першим заступником директора Департаменту культури, а зараз є його директором;
-
Вікторією Мухою, яка і тоді, і зараз була і є депутатом Київради (фракція “УДАР”), вона очолює постійну комісію з питань культури (а також є креатурою колишнього “куратора” Святошинського району, екснардепа та “любого друзя” Олександра Третьякова, – КВ).
В подальшому Станіслав Жирков в своїх інтерв’ю неодноразово підкреслював свої добрі взаємини із командою Департаменту культури КМДА.
В розмовах з акторами Жирков настільки часто переповідав про особисті добрі стосунки з Миколою Шуляком, що у театральному середовищі навіть зародилися чутки про їх нібито родинний зв’язок, як двоюрідних братів. Але ж ми розуміємо, що то просто рідні душі.
Зазначимо, в 2019 році серед членів конкурсної комісії від колективу театру була відома київська громадська діячка та актриса Римма Зюбіна, яка попереджала про необхідність збереження акторської трупи та колективу театру після приходу нового керівника. На що Микола Шуляк відповів, що особисто проконтролює, щоб цей пункт попав у контракт між Департаментом культури КМДА та Станіславом Жирковим.
Але життя розпорядилося інакше. Вже до війни репертуар театру суттєво змінився – за словами акторів, в перший рік керівництва Жиркова з нього зникло більше десятка вистав і з’явились нові. Оновилася й трупа, до якої перейшло багато акторів з театру “Золоті ворота” (керівниця – Ксенія Ромашенко, дружина Станіслава Жиркова).
Напередодні повномасштабного воєнного вторгнення російський військ в Україну в театрі вже відбувався творчий і кадровий розкол. Хтось активно підтримував “нову хвилю” Жиркова, а хтось бажав зменшити кількість знеціненої лексики в виставах академічного театру та повернути колишнього глядача.
Тоді Станіслав Жирков багато розповідав про ідею “європейського театру”, в якому не буде постійної трупи, а буде проєктний менеджмент, коли акторський состав підбиратиметься під конкретну виставу. Та велика війна розставила все по своїх місцях.
Колективна втеча, ФОП і звільнення
З початком повномасштабної агресії росії в Україні Станіслав Жирков виїхав за кордон разом із членами адміністрації театру. Зараз на своїй Facebook-сторінці він публікує дописи з країн Євросоюзу, в тому числі, про участь в різних мистецьких акціях. Активне театральне життя (участь в різних акціях, походи на фестивалі) в Європі веде й Ксенія Ромашенко.
“Починаючи з 24 лютого 2022 року керівництво театру просто зникло з Києва, а саме директор – художній керівник Станіслав Жирков та головна режисерка Тамара Трунова. Одразу було заявлено, що театр припиняє роботу і всі робітники будуть на простої”, – говориться в листі на ім’я начальника КМВА Сергія Попка.
Станіслав Жирков і Тамара Трунова, фото: Facebook Станіслава Жиркова
Театральні діячі пригадують, що Станіслав Жирков був на виїзді з України вже 25 лютого.
“Він багато разів намагався перетнути державний кордон, але невдало, – розповідає Лев Сомов. – Зрозуміло, що у прикордонників бути до нього питання. Чоловіку 35 років, а в нас в країні війна. Мені залишився рік до кінця призовного віку, тому я пішов та став на облік у війскоматі”.
За словами Станіслава Жиркова, в той час він “вивозив родину за кордон і облаштовувався у Львові” та взагалі “планував ніколи більше не повертатися в театр”. “Я консультувався з представниками ІТ-бізнесів, і вони сказали, що в мене непогані перспективи зробити кар’єру там, враховуючи менеджерські здібності і непогане знання англійської, – розповідав Станіслав Жирков. – Але, мабуть, нагорі є для мене якийсь інший план, тому що наприкінці березня мені дали дозвіл на виїзд за кордон”.
Актори зауважують, що синхронно зі Станіславом Жирковим з України виїхав і шеф-драматург Театра на лівому березі Дніпра Павло Алексеєєв (Павло Ар’є).
А вже 6 квітня в Facebook з’явилося повідомлення Національної спілки театральних діячів України (НСТДУ, де Станіслав Жирков є керівником напряму молодіжної політики та пошуково-експериментального театру) про те, що започаткована нова ініціатива “Ukrainian Artistic Task Force”. Мовляв, ця ініціатива має “створити координаційний центр для митців за кордоном та в Україні, інформувати світ про війну в Україні, чинити опір російській пропаганді” і таке інше.
Серед засновників, зокрема, вказані: Станіслав Жирков, Павло Ар’є (шеф-драматург Театру на лівому березі), Ксенія Ромашенко (дружина Жиркова), Катерина Савицька (проєктний менеджер Театру на лівому березі), Тамара Трунова (режисерка Театру на лівому березі) та керівники театрів з Німеччини, Литви та Італії. Співзасновники “Ukrainian Artistic Task Force” – Міністерство культури та інформаційної політики, Департамент культури КМДА та Державне агентство з питань мистецтв та мистецької освіти.
В коментарях до посту львівський молодий актор Богдан Грицюк поставив під сумнів заявлену мету: “Цікаво буде прослідкувати за ефективністю цього новоутворення. Хоча ні, не цікаво. І так видно, для чого його утворили”.
І, схоже, він виявився правий. Бо KВ, попри значні зусилля, не знайшла підтверджень про реєстрацію відповідної громадської організації в Україні, Німеччині чи Литві. А рахунок “Ukrainian Artistic Task Force” для пожертв – це рахунок ФОП Катерини Савицької, проєктного менеджера Театру на лівому березі, яка увійшла до складу засновників “Ukrainian Artistic Task Force”.
Хоча на Facebook-сторінці співзасновниці “Ukrainian Artistic Task Force” Birgit Lengers, кураторки міжнародних та підліткових програм Німецького театру та фестивалю “Radar Ost”, можна прочитати про проєкт “Одіссея” Станіслава Жиркова та його творчої компанії. Незважаючи на ці активності, Instagram-сторінка “Ukrainian Artistic Task Force” нараховує всього 512 підписників.
“Від імені ініціативи “Ukrainian Artistic Task Force” та по домовленості з західними колегами керівник і адміністрація Театру на лівому березі Дніпра, за суттю, самі себе запросили на гастролі та поїхали з України. Інакше б вони виїхати не змогли. Скористались підтримкою України та ім’ям театру у власних цілях”, – пояснює головний художник Театру на лівому березі Дніпра Юрій Ларіонов.
Попри це, Станіслав Жирков продовжував розповідати, що задля створення “Ukrainian Artistic Task Force” було зібрано понад 120 підписів від європейських театрів. “… кожний театр обирав свою стратегію – хтось перетворився на гуманітарний штаб, хтось вимушено тимчасово припинив діяльність, хтось, як ми, сконцентрувалися на роботі з іноземними аудиторіями”, – наголошував влітку Жирков.
Зазначимо, що одночасно з ним “на роботі з іноземними аудиторіями” на декілька місяців сконцентрувався ікерівник НСТДУ, генеральний директор – художній керівник Київського національного академічного театру оперети Богдан Струтинський. Але він повернувся в Україну після публічної прес-конференції заступника директора Департаменту культури КМДА Геннадія Яворовського, який розповів про кримінальні схеми в сфері столичної культури, зокрема, про незаконний виїзд акторів за кордон.
А Станіслав Жирков так і залишився в Європі. Деякий час він продовжував нібито з відпустки керувати Театром на лівому березі Дніпра. Про це в листі на ім’я начальника КМВА сказано: “Станіслав Жирков та Тамара Трунова неодноразово продовжували собі відпустки у Департаменті культури КМДА за сприяння Сергія Анжияка та Миколи Шуляка”.
Аж доки 21 жовтня Станіслава Жиркова все ж таки звільнили “за згодою сторін” з посади керівника Театру на лівому березі Дніпра. На своє звільнення Жирков відреагував розлогим і пафосним дописом у Facebook.
Станіслав Жирков в’їжджає в кабінет керівника Театру на лівому березі
Зазначимо, звільнення Жиркова не було ініціативою Департаменту культури КМДА. В вересні на електронну скриньку постійної комісії Київради з питань культури, туризму та інформаційної політики прийшло звернення щодо керівників двох київських театрів, які виїхали за кордон в лютому-березні 2022 року, але так і не повернулись в Україну. Мова йшла саме про Станіслава Жиркова та його дружину Ксенію Ромашенко.
Департамент культури КМДА був просто зобов’язаний відреагувати на цей лист, бо в КМДА всім відомо відношення мера Віталія Кличка до керівників комунальних закладів та структур, які виїхали за кордон після навали рашистів. За аналогічний проступок зі скандалом було звільнено директорку Департаменту культури КМДА Яну Барінову. І виглядало б дуже дивно, що Барінову звільнили, а Жиркова та його дружину – залишили на посадах.
Виконувати обов’язки директора Театра на лівому березі Департамент культури КМДА призначив Анну Атвіновську – 24-річну секретарку Станіслава Жиркова, яка, за словами артистів, підтримує з ним постійний зв’ язок. Через це актори впевнені, що Департамент культури фактично зберіг керування їхнім театром за Жирковим.
“Це рішення свідчить про неповагу до Театру на лівому березі Дніпр зі сторони Департаменту культури КМДА. Керівником великого колективу та комунального підприємства не може бути людина без спеціальної освіти та досвіду. Чому в Театр на Подолі призначили народного артиста України, народного депутата (VII скликання ВР) Богдана Бенюка, а наш театр віддали 24-річній дівчинці?”, – обурюється Олександр Ганноченко.
“Жирков поїхав, щоб залишитись. Саме він сьогодні приймає рішення в театрі та реалізує їх через Анну Атвіновську. Вона не самостійна фігура. Водночас він проводить медіа кампанію, формуючи собі роль жертви, нібито проводяться репресії проти сучасної культури, а він новий “розстріляний Курбас”, – впевнений актор Костянтин Костишин.
Погані дороги та чужі гроші
В листі на ім’я начальника КМВА Сергія Попка вказано, що Станіслав Жирков та його адміністративна команда, зокрема, головний режисер театру Тамара Трунова та завідуюча трупою Лаура Вілцане, перебуваючи нібито у “відрядженні” за кордоном, у повному обсязі протягом декількох місяців отримували зарплату з бюджету Києва. Водночас актори та допоміжний персонал театру (гримери, декоратори, освітлювачі, монтувальників та інші) залишились в Києві без коштів.
Актори розповідають, що в один з перших днів війни в загальному “чатику театру” адміністрація запитала, хто і де наразі знаходиться. “Це викликало таке піднесення, всі кинулися писати, розповідати, підтримувати одне одного. Однак з’ясувалось, що запитували нас зовсім не для того, щоб підтримати, а навпаки, щоб припинити виплату зарплати жінкам, які евакуювались за кордон. Більш того, адміністрація попередила, що театр припиняє свою роботу, і робітники йдуть на простій. Тоді багато з ким протиправно було припинено контракти”, – згадує головний художник театру Юрій Ларіонов.
Лев Сомов розповів, що йому зателефонувала від Жиркова Анна Атвіновська, яка сказала, що театр мусить розірвати контракти з тими, хто виїхав. “Я їй: “Збирай сумку, поїдемо у в’язницю”. А потім Лаура (завтрупою) подзвонила та повідомила, що тепер я переведений на простій з оплатою компенсації. Я – народний артист України, працюю в театрі багато років, але в березні та травні цього року взагалі не отримував зарплату, а з квітня почав отримувати аванс 2 тис. гривень, а зарплату – 3 тис. гривень з копійками! Ну це простійні, я розумію. Але на сцену мене не пускають. В одну мить мене перестали пускати. Тобто колись я мав 10-20 виходів на сцену за місяць, а тепер став водночас не потрібен. І та ж сама справа з більшістю провідних майстрів, народних артистів, які не входять в “околоток Жиркова””, – обурюється актор.
Внаслідок цих махінацій, в найскладнішій ситуації опинилися співробітники Театру на лівому березі, хто потрапив під тимчасову окупацію росіян під Києвом. Дуже складно було акторками, які поспіхом виїхали з України з дітьми.
“Моя дружина, художник із костюмів театру, разом із дітьми місяць сиділа за кордоном без платні. Нам пояснили, що, згідно роз’ясненню юриста театру, всі, хто емігрував, не мали права на отримання зарплати. Але коли на Захід вже виїхав сам Жирков, то з’ясувалось, що юрист був неправий, зарплату платити можна – і її просто поновили”, – розповів Юрій Ларіонов.
Актори переконані, що погана фінансова ситуація в Театрі на лівому березі Дніпра наразі штучна. “Наші колеги працюють по всьому Києву, ми спілкуємось і бачимо, що театри не втратили бюджети. Наприклад, в Театрі на Липках сьогодні артист другої категорії отримує зарплату 15 тис. гривен”, – каже Лев Сомов.
Станіслав Жирков все одно запевняв, що фінансування на 80% порізав Департамент культури КМДА, а щоб знайти гроші, треба гастролювати. “За цих обставин пропозиція Ризького театру вирішувала проблему – у мене, як у керівника, з’явилася можливість виплачувати зарплату весь червень і липень, тому що актори зайняті в турі і в репетиціях”.
Та актори наголошують, що зарплата акторам під час цього гастрольного туру (з 50 анонсованих євро фактично було сплачено 20 євро) були виплачені виключно з бюджету Києва. Тому фінансування театру на гастролях, організованих Станіславом Жирковим – це окрема ситуація, яка потребує пильної уваги правоохоронних органів.
Влітку цього року Театр на лівому березі Дніпра провів гастрольний тур із виставою “Погані дороги” по п’єсі Наталі Ворожбит режисера Тамари Трунової. Виставу показали у Вільнюсі, Клайпеді, Ризі, Празі, Мюнхені та Берліні.
“Актори, задіяні у виставі, розповідали, що вони грали на аншлагові зали, де було від 500 до 1500 людей, а вартість квитків складала від 20 до 70 євро. Інакше кажучи, там не пахло безкоштовною діяльністю, це був не волонтерський проєкт, а бізнес”, – розповідає Юрій Ларіонов.
За його словами, “водночас організацією туру, як ми бачимо із договору між Театром на лівому березі Дніпра та Театром у Клайпеді (Литва) фактично займалась ФОП Катерина Савицька”
Договір між театрами, в якому вказані реквізити отримувача коштів – ФОП Катерини Савицької
“Після проведення туру на рахунок Театру на лівому березі Дніпра ФОП Катерини Савицької було перераховано близько 200 тис. гривень, але ми розуміємо, що вони отримали більше, – каже Олександр Ганноченко. – І нас дивує, що адміністрація Театру відмовила головному художнику Юрію Ларіонову та художнику з костюмів Корабельниковій у виплаті законних 3% зі збору зала, розповідаючи, що вистави нібито волонтерські. Згідно закону “Про театри та театральну справу”, театр має право самостійно здійснювати на міжнародну діяльність, і це право не обмежено! Театр може напряму з приймаючою стороною заключати договори, організовувати фестивалі. Навіщо ж з’явилися прокладки: ініціатива, ФОП?”.
Діячі Театру на лівому березі Дніпра підкреслюють, що репутація Станіслава Жиркова за кордоном – це, перш за все, репутація України та Театру на лівому березі Дніпра. Без театру він втрачає значну частину свого авторитету, а, відповідно, і можливості реалізації і заробітку за кордоном.
“Тому зараз він змушує акторів казати, що те, що вони роблять – це кооперація Театру на лівому березі Дніпра, хоч це і неправда”, – розповідає Юрій Ларіонов.
З ним згоден Лев Сомов: “Без імені театру Жирков у Європі – ніхто, просто безробітний режисер. Саме тому він хоче використовувати матеріальні ресурси, базу, людські ресурси нашого Театру, щоб там створювати нові проекти та своє ім’я”.
Актори підкреслюють, що Станіслав Жирков дійсно вміє залучати грантові кошти під театральні проєкти, але цих грошей не буде без статусу, матеріально-технічної бази та людського ресурсу Театру на лівому березі Дніпра, який ним майже вичерпаний.
“Західні гастрольні тури – це гарно. Але набагато важливіше те, що ми бачимо, коли повертаємось в Київ. А тут завдяки трирічній роботі команди Жиркова – повний крах”, – каже Олександр Ганноченко.
Театр і люди
З кінця лютого до вересня Театр на лівому березі Дніпр стояв зачинений, вікна та двері були забиті фанерою. Актори чекали відкриття театру.
“Коли рашистів прогнали з-під столиці, театральне життя миттєво почало відроджуватись”, – розповідає Лев Сомов.
Першими відкрили свої двері Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка, Київський академічний театр юного глядача на Липках.
“В них в травні вже були перші вистави!, – нагадує Лев Сомов. Дзвоню нашим – мовчання, театр не працює. Червень, липень – не працює. В серпні після того, як люди почали про це говорити, з’явились перші повідомлення в чатику театру, мовляв, будемо відновлювати вистави. З вересня почали, спочатку поставили три, зараз вісім вистав, але ж там задіяні інші актори. Та до них ніяких претензій – люди творчі”.
Артисти Театру на лівому березі Дніпра певні, що сьогодні його майже втрачено, оскільки театр – це не стільки сцена та стіни, скільки люди. Але більшості працівників в театрі вже немає, і війна лише прискорила процес їх втрати.
“Раніше в нас працювало 170 людей, з них 100 – це допоміжний персонал. За три роки “правління” Жиркова пішло 50% робітників театру”, – розповідає актор Костянтин Костишин.
Олександр Ганноченко наголошує, що у Станіслава Жиркова жахливе ставлення до робітників. “Якщо щось в роботі монтувальника сцени йому не подобалось, він вмить його звільняв, але нових чомусь не знаходив. Внаслідок чого роботу, яку раніше виконували 12 монтувальників, почали робити троє. Зрозуміло, що вони захотіли за це підвищену винагороду, та ніхто не дав”, – каже Ганноченко.
Його підтримує Костянтин Костишин: “Жирков звільняв, не беручи нічого до уваги. Коли у Юлії Лисенко, головного гримера, закінчився контракт, то їй залишався усього рік до пенсії, а він її звільнив! Вона була єдиною, хто робив пастиж: вуса, перуки”.
Але найбільш кричущим є той факт, що Жирков звільнив акторів, які пішли до лав Нацгвардії – воювати з російськими окупантами. “Михайло Досенко, коли рашисти захопили Херсон, пішов на війну. А нещодавно повернувся, щоб зіграти у виставі, та з’ясувалось, що його звільнено, хоч місто зобов’язані були залишити за законом (схоже, мова йде про призупення контракту, – KВ”, – розповідає Юрій Ларіонов.
Внаслідок такої “кадрової політики” Станіслава Жиркова, в Театрі на лівому березі Дніпра з сотні людей допоміжного персоналу залишився десяток: знищені костюмерний, звуковий, гримерний, світовий цехи, виробничий цех декорацій та реквізиту.
“Всі працівники театру, хто міг відновлювати, чинити декорації та костюми або робити щось нове, пішли з театру. Під час військового стану він фактично втратив можливість ставити нові вистави та нормально експлуатувати нинішній репертуар. Наразі в театрі погана атмосфера, а трупа розділена – ніколи такого не було! Ми дуже боїмося, що нам скажуть, що театр не може виконувати свої функції і його треба закрити”, – каже Олександр Ганноченко.
Це не завіса
Діячі Театру на лівому березі Дніпра просять начальника КМВА Сергія Попка ретельно розібратися в ситуації, провести перевірку господарської та фінансової роботи театру за 2019-2022 роки, а також діяльності діючого керівництва Департаменту культури КМДА, яка призвела до фактичного знищення театру.
Та, перш за все, актори вимагають призначити професійну людину на місце керівника одного з найяскравіших творчих колективів столиці України. Кандидатура від Театру – це Катерина Степанкова, донька легендарної актриси Ади Роговцевої, яка вже давно працює в театрі. І в цьому їх можна тільки підтримати.
Нагадаємо, Департамент культури КМАД багато років перебував в підпорядкуванні заступника голови КМДА Валентина Мондриївського. Але 1 листопада, ймовірно через чисельні скандали в царині ДепКульту, Віталій Кличко усунув Мондриївського від питань культури й перепідпорядкував ДепКульт своїй заступниці Ганні Старостенко.
В цілому питання культури в Україні та, в тому числі, в Києві опікується профільний міністр Олександр Ткаченко.
Пряма мова акторів
Лев Сомов, народний артист України:
– Під час війни треба гуртуватись у середині держави, робити свої справи в Україні, а не виїжджати та, використовуючи репутацію країни, робити на Заході свої комерційні проєкти, як це робить Станіслав Жирков.
Наприкінці лютого, коли в Києві все розпочалося, я вивіз на Закарпаття 25 студентів та декількох актрис, влаштував їх там. Так ми відразу відновили вісім вистав і зіграли до середини травня в Ужгородському театрі, а з Мукачівським театром навіть заробили 150 тис. гривен, які передали на 28 окрему закарпатську бригаду ЗСУ. Чому б не робити цього в Києві?
Але ж за час повномасштабного вторгнення росії в Україну Театр на лівому березі не провів жодної вистави для ЗСУ, не зіграв у зруйнованих містах України, там, де евакуювалися місцеві театри. Ми б мали з’їздити в Харків, Херсон, а не ховатися в Західній Європі та кричати: “Слава ЗСУ!”, а насправді лише цим прикриватися.
Колишній керівник театру зараз активно розповідає про те, що необхідно популяризувати наш театр за кордоном, є люди, які йому довіряють, не дивлячись на те, що людина просто втекла з країни.
І я хочу підкреслити. Коли Станіслав Жирков прийшов, Театр на лівому березі Дніпра, вже був високоякісним європейським театром, яким пишалися люди і в Європі, і в світі, бо ми показували майстерність!
Тому розмова про те, що нам необхідно “робити новий сучасний театр” – це вигадка, яка йому була зручна. Колись на зборі трупи він наголосив таку перспективу: він хотів реалізувати свою особисту мрію та зробити з театру європейський мистецький центр, де не буде постійної акторської трупи, а він буде запрошувати акторів під конкретні проєкти. Та робіть собі, але ж не на базі визнаного театру з існуючою трупою та іншими працівниками, людьми, які працювали тут багато років.
Жирков прийшов у наш театр у 2019 році, коли помер Едуард Маркович (Митницький, засновник та керівник Театру на лівому березі Дніпра), тому що виграв конкурс на посаду. І це був, м’яко кажучи, дуже дивний виграш, оскільки злиття голосів не передбачалось ніякими статутами, правилами, але вони (Станіслав Жирков та Тамара Трунова) об’єднали голоси (членів журі).
Так він став художнім керівником театру, і я був здивований взагалі виникненням його особистості на тлі нашого театру, тому що він взагалі-то його ненавидів. Якби ви знали, якими словами, якою риторикою користувалась ця людина, коли вона відображала ставлення до нашого театру на Лівому березі.
І ось Жирков приходить, його артисти з Театру на Золотих воротах казали: “Та він вас знищить, півроку і не буде вас нікого”.
Тому я певен, що ця людина пришла в наш театр свідомо, щоб його знищити. З’явилась велика кількість вистав із матами на сцені: шість вистав, що неприпустимо взагалі для академічного театру. Ми втрачаємо глядача.
За 2 місяці до уходу з життя Едуарда Марковича ми з ним якось довго розмовляли про все, і він мені сказав: “Я не дуже почуваюся і все думаю, хто буде після мене. Але, знаєш, Сомов, саме страшне, що в цей театр можуть зайти такі люди, як Жирков, та не дай Боже, і сам Жирков”.
Олександр Ганноченко, народний артист України:
– Весь час керівництва театром Станіслава Жиркова мене більше з все торкала несправедливість по відношенню до акторів театру та інших робітників. Знаєте, коли якісь дуже кручені і вертки люди бажають очолити театр, то вони обов’язково кажуть, що все буде гаразд, і трупу буде збережено. Але насправді про людей вони думають менш за все. Вони бажають отримати театр, як майданчик, зі всіма його можливостями: ім’ям, матеріальною базою, фінансами, а після цього піти завойовувати Європу, самім їздить на гастролі, самім, як постановник, ставить вистави.
Подібне керівництво дуже швидко забуває, що театр – це його люди, його акторська трупа та інші працівники. Забуває про людей, які працювали та створили історію цього театру, та діє за більшовицьким принципом “весь мир до основанья мы разрушим, а затем, мы наш, мы новый мир построим”.
Завдяки змінам до закону “Про театри та театральну справу”, актори сьогодні стали рабами. Якщо в театрі немає колективного договору, вони не захищені і не можуть взагалі нічого сказати, бо їх викинуть з роботи протягом дня. Тому перший день нового керівника театру повинен починатися з того, що він знайомиться з колективним договором театру, і потім у своїй діяльності керується саме ним, а також правилами внутрішнього розпорядку, приказом на відпустку та преміювання.
За три роки, поки керівником театру був Станіслав Жирков, голова профкому декілька разів йому казав, що треба прийняти колективний договір Театра на лівому березі Дніпра. Але Жирков від цього відмахувався, його воно, бачте, не турбувало. Керівника попереджали, що різні процеси у театрі відбуваються у протиріччі із законом, але він казав, що його це не цікавить. А якщо люди виступали проти, то їх просто звільняли.
Сьогодні ситуація в Театрі вкрай напружена. В нас дуже важкий психологічний клімат, люди залякані, а трупа розділена – ніколи такого не було! Адміністрація не бажає проводити збори трупи. Загальними зусиллями ми заставили її провести збір трупи хоча би в Zoom. Це відбулось вперше майже за 1,5 роки!
І ось на цих онлайн-зборах Костя (актор Костянтин Костишин, – КВ ) виступив із пропозицією поновити дію художньої ради та сказав про неприпустимість використання матів у виставах театру. Але він нічого доброго не сказав про Жиркова. Так вже ввечері того дня завідувачка трупою дала команду зняти Костю з виходу на сцену у виставі. Станіслава Жиркова не було у цьому Zoom, але ми впевнені, що це було виключно його рішення, а метою рішення є зменшення заробітної плати актора.
Тому сьогодні Станіслав Жирков фактично продовжує керувати Театром на лівому березі Дніпра через свою команду – адміністрацію театру. Загалом складається враження, що може бути оголошено, що “в нинішньому стані театр не може виконувати свої обов’язки” та про вимушену необхідність закриття театру.
Театру на лівому березі Дніпра сьогодні термінова потрібна допомога, в іншому випадку його буде знищено.
В першу чергу, необхідно призначити сильного керівника, якого прийме театральна спільнота, трупа. Керівником має стати кризовий менеджер, тому що в нас, на жаль, сьогодні повністю зруйновані всі процеси, які мали б тримати театр на плаву у ці складні часи. Треба провести перевірку фінансово-господарської діяльності комунального підприємства, після чого ознайомити колектив або профспілкову організацію з даними про виплату заробітної плати за 2022 рік, залучити бюджетне фінансування для погашення боргів, сьогодні театру не вистачає на оплату за опалення.
Після проведення інспекції ДСНС було складено Акт про закриття театру. Реалізацію цього рішення довго відтягували, але адміністрація театру за керівництво Станіслава Жиркова програла пожежникам усі суди.
Фото: колаж KВ, соціальні мережі
