Майже 10 років тому на броварському політичному обрії забовваніло обличчя молодого політика Ігоря Сапожка. Спочатку в статусі міського депутата, потім секретаря Броварської міської ради, далі ще цікавіше – в.о. броварського міського голови. А 2010-го року Сапожка таки обрали мером. Як людина, яка народилася в Києві і дотепер жодного дня не прожила у Броварах, зробила таку стрімку політичну кар’єру у нашому місті? Які високопоставлені покровителі допомагали йому в цьому? Що за “кримінальні” скелети ховає у шафі свого минулого міський голова? Якщо не в Броварах, то де побудував він своє розкішне родинне гніздо? Яким чином панові Сапожкові вдавалося побувати практично в усіх ключових політичних силах? І до чийого партійного берега пристане броварський очільник напередодні місцевих виборів 2015-го року? Ми спробували знайти відповіді на всі ці запитання і наскочили на чимало цікавих і невідомих фактів із політичної (і не тільки!) біографії броварського мера Ігоря Сапожка. Результати журналістського розслідування виявилися такими масштабними, що ми друкуватимемо їх кількома частинами.
Частина 1. Темне минуле
Ігор Васильович Сапожко, який у віці 29 років з’явився на політичному небосхилі Броварів, від народження й аж до 2006 року жодного стосунку до нашого міста не мав. Народився майбутній міський голова 1 вересня 1977 року в Києві. Виріс він на Харківському масиві – вулиця Вербицького, 36А, кв.76. На першому поверсі звичайнісінького панельного будинку.
Без броварського коріння й батьки Ігоря Васильовича. Мама родом із Кагарлицького району, що на Київщині, тато – з Житомирщини. Окрім нього батьки виховували ще й старшу за Ігоря на 5 років сестру Аллу, яка у майбутньому зіграє неабияку роль у політичному становленні молодшого брата. А точніше її впливовий чоловік. Але про це трохи згодом.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Навчався майбутній броварський голова теж у Києві. Звичайна київська школа № 237 на тій самій вул. Вербицького. У рідній для броварського мера школі №237 учня Сапожка не пам’ятають. Та й на дошці пошани серед видатних випускників його світлини теж немає.
До речі, в тому ж таки районі жила й майбутня дружина Ігоря Васильовича – Марина Коваль. Але навчалась в іншій школі – №267, що розташована кількома будинками далі по вул. Вербицького.
Може, просто вчився Ігор Васильович не надто добре, адже після закінчення дев’яти класів Сапожко вступає до київського ПТУ №16, що спеціалізується на деревообробці. Студента в училищі пам’ятають. Але воліють чомусь не говорити про нього.
Далі йде досить цікавий факт. Судячи з офіційної біографії Ігоря Васильовича, написаної його ж рукою напередодні виборів 2010 року, він від 1992 до 2006 року працював (а тепер увага!) помічником депутата.
Якому саме депутату він допомагав – Верховної Ради чи якоїсь місцевої, а також як звали цього загадкового депутата Ігор Васильович в автобіографії не вказав. Шляхом нехитрих арифметичних операцій вираховуємо, що помічником він був із 15 (!!!) років. Хіба таке можливо? Виходячи з усіх відомих положень про статус помічника депутата, що діяли станом на 1992 рік, бути такого не могло. Уявімо собі, що 15-річний Ігор Васильович був помічником народного депутата. Але, згідно з положенням 1990 року, ним міг бути “лише громадянин України, який має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою”. А Ігор Васильович на той час ще жодної освіти, окрім шкільної, не здобув.
Якщо ж пан Сапожко був помічником не народного депутата, а депутата місцевої ради, що вірогідніше, тут ситуація ще цікавіша. Адже до 2005 року за законом жодних помічників, консультантів чи будь-яких інших асистентів для депутатів місцевих рад не передбачалося. Право мати помічників вони отримали лише 2005-го, коли внесли зміни до закону, що ухвалили 2002 року. До речі, в ньому, як і в попередньому законі 1994-го, помічників теж не передбачалося.
Отже, виходить, що інформація Сапожка про свою роботу помічником депутата звичайна брехня. Можливо, Ігор Васильович вказав її, щоб заповнити певну прогалину у своїй біографії. І заповнити, судячи з усього, чимось максимально значущим. Цікаво, що на виборах міського голови 2010 року Броварська ТВК, що була абсолютно підконтрольна Сапожкові та К̊º, чимало потенційних кандидатів у мери (до речі, їх було майже 60!!!) зняла з виборів навіть за найменші неточності в біографічних даних. А тут цілком вигадана діяльність.
Але є дещо таке, чого Ігор Сапожко ніколи не згадував. Якщо проаналізувати його офіційну біографію, то можна побачити таке: ПТУ №16 він закінчив 1995-го. А першим місцем роботи вказує таке собі МПП “Іскандер” на посаді водія-експедитора уже 2000-го. Цікаво, що підприємство зареєстроване за адресою: вул. Вербицького, 36. Цей будинок розташований поруч із тим, в якому жив Сапожко та його батьки. А от чим займався Ігор Васильович із 1995 року, коли закінчив ПТУ, до 2000 року, коли влаштувався в “Іскандер”, окрім того, що нібито консультував невідомого депутата не знати якого рівня, взагалі невідомо. Принаймні, цей період свого життя мер Броварів ніде не описує. А це ж повних п’ять років! Натомість про вчинки пана Сапожка тих часів писала преса.
Ось, наприклад, популярна в 90-х газета “Киевские ведомости” від 29.04.1998 року розповідає історію про стрілянину на Харківському масиві. Пізно ввечері 27.04.1998-го року до одного з кіосків, розташованого по вулиці Харківське шосе, 154, на автомобілі “Мерседес-кабріолет” під’їхали двоє чоловіків напідпитку і почали вимагати відчинити їм уже зачинений кіоск. Торгівці цього не зробили. Молодики, які приїхали, належали до “середньої руки авторитетів” одного зі столичних кримінальних угруповань. Відмову продавців вони не зрозуміли і почали в прямому сенсі вдиратися в зачинені двері. Тоді з магазину вийшли троє охоронців, зав’язалась сварка, а після й бійка, в якій охоронці отримали перевагу. “Ображені авторитети” пригрозили повернутися з підмогою і тоді, мовляв, хлопцям буде непереливки. Охоронці словам нападників великої уваги не надали, міліції не викликали. Натомість покликали на допомогу кількох охоронців із сусідніх кіосків, щоб захищатися у разі чого разом. За півгодини “авторитети” повернулися, але не самі. Окрім “Мерседеса-кабріолета” з ними приїхали ще два авто – БМВ і “дев’ятка” із підсиленням (усього 8-9 осіб). Знову спалахнула бійка. В руках одного з “авторитетів” опинилася рушниця 12-го калібру, з якої на місці вбили 23-річного Івана Касьяненка, який працював водієм ПП “Гудолі”, у власності якого був кіоск. Ще п’ятеро хлопців зазнали поранень різного ступеню тяжкості. У загиблого Касьяненка була вагітна молода дружина. Після цієї кривавої бійні нападники сіли в свої автомобілі і втекли з місця злочину. Міліція оперативно знайшла одного з них. А потім встановила особи всіх причетних до цього злочину. І оголосила у розшук. І тут починається найцікавіше.
26.05.1998 року в газеті “Факти” з’являється замітка про те, що Харківським РУ ГМВС України у місті Києві за вбивство одного і поранення п’яти громадян розшукуються злочинці: Капітанчук Вадим Миколайович (1972 року народження), Капітанчук Олександр Миколайович (1976 року народження), Нілов Олександр Анатолійович (1973 року народження) і …. Сапожко Ігор Васильович (1977 року народження). Той самий Сапожко, який нині є міським головою Броварів. Фотографія в замітці про розшук точнісінько така ж сама, як у паспорті Ігоря Васильовича. Можемо порівняти.
Щоб дізнатися більше про вчинки кримінальної юності Ігоря Васильовича, ми вирушаємо на його рідний Харківський масив. “Хлопчика в окулярах Ігоря” у дворі пам’ятають, хоч його сім’я вже давно не мешкає в цих краях. І не тому що славився особливими здобутками в освіті. Просто майже 17 років тому про нього в цьому дворі частенько розпитувала міліція. Якщо вірити джерелам в правоохоронних органах, в юності Ігор Васильович був членом такого собі місцевого організованого злочинного угруповання “Кирил”, що тримало в страху весь масив. Поблизу будинку, де він виріс, нам вдається поспілкуватися з кількома сусідами. І те, що вони розповіли, вражає. Ігор Сапожко був членом дуже сумнівної кримінальної компанії. Сусіди кажуть, це була така собі бандитська зграя на чолі з ватажком Олегом Колесніковим (1971 року народження), який за сумісництвом був і є ще й законним чоловіком старшої сестри Ігоря Васильовича – Алли. А також батьком її двох синів, тобто племінників пана Сапожка. До речі, старший із них – такий собі Вадим Колесніков – нині є депутатом Броварської міської ради та “активним” захисником усіх мерських ініціатив свого дядька. Але детальніше про родинні зв’язки Ігоря Васильовича в БМР згодом. А нині про його темне минуле.
Отже, як кажуть сусіди, керував бандою, до якої входив Сапожко, чоловік його рідної сестри. Були в банді (знову ж таки за словами сусідів) найкримінальніші елементи району. Разом вони “трусили” ринки та магазини, тримали в страху мешканців. Але якось у дворах “бандюків” з’явилася міліція. І сусіди дізналися, що Ігоря Сапожка та його поплічників оголосили в розшук за вбивство молодого хлопця біля одного з магазинчиків району. Як кажуть мешканці двору, щойно це сталося, батьки Сапожка нібито продали квартиру і зникли звідси. Також припускають, що вони продавали нерухомість, аби відкупити сина від тюрми. Більше Ігоря Сапожка тут не бачили. Новину про те, що колишній “рекетир” Сапожко нині є поважним мером Броварів, сусіди сприйняли з великим здивуванням. Хоча те, що очільник тієї ж самої банди, зять Сапожків Олег Колесніков став спочатку депутатом Дарницької районної ради, а згодом і Київської обласної ради від партії “Батьківщина”, сусідів теж свого часу приголомшило. До речі, йдучи на вибори, пан Колесніков навіть встановив у подвір’ї, де колись мешкав і де його боялися, дитячий майданчик.
Але повернемося до вбивства, після котрого Ігоря Васильовича оголосили в розшук. Нам вдалося знайти маму загиблого 23-річного Івана Касьяненка. Про вбивство сина жінка спілкується неохоче. Каже лише, що він опинився на місці трагедії випадково. Хлопець не був охоронцем. Був просто водієм, який розвозив працівників (а магазини ПП “Гудолі” працювали допізна) по домівках. Також мати нарікає, що за смерть сина, попри довгий список розшукуваних, нікого так і не покарали. Запам’ятовуємо цю деталь.
Жінка розповідає, що після загибелі Івана до неї приходив хтось із ватажків банди. Мовляв, натякав, що не варто цю справу роздувати, бо довести щось жінці буде складно. І додав, що як матір він її прекрасно розуміє, оскільки й сам кілька місяців тому став татом. Запам’ятаємо цю деталь також.
Окрім того, здивував нас факт, що власник ПП “Гудолі”, якому належав магазин, досі щомісяця допомагає матеріально матері, а також вдові та синові загиблого Касьяненка. І досить щедро. Дивно, оскільки цей чоловік не винен у смерті Івана – Іван у нього був просто працівником. Цілком ймовірно, що руками роботодавця родиною й досі опікується хтось із банди, яка винна в смерті Касьяненка. Можливо, тому мама так неохоче говорить про цю трагедію.
Тепер згадуємо першу деталь, сказану мамою – “за вбивство сина нікого так і не покарали”. Ми спробували знайти матеріали по цій справі, де міг би фігурувати розшукуваний Сапожко. І як же ми здивувалися, що його прізвища не було в жодному документі. Окрім вищезгаданої замітки про розшук. Можливо, сусіди мали рацію – батьки справді продали житло, щоб “відкупити” сина від кримінальної відповідальності. І, судячи з усього, їм це таки вдалося. Та нам вдалося ознайомитися з копіями вироків, де фігурували інші особи, яких розшукували разом із Сапожком. В одному йдеться про те, що Капітанчук Вадим та Юрій Довгаленко приїхали до вищезгаданого магазину та почали вимагати відчинити його. Потім зав’язалася бійка, в якій вони брали участь. Опісля ці двоє покинули місце злочину. Цікаво, що в рішенні суду описується той самий епізод, збігаються місце і час, проте жодного слова про інших підозрюваних, яких, до речі, впіймали відразу по гарячих слідах, немає. Хоча вони зізналися в злочині. Але найважливіше – в рішенні суду жодного слова про те, що того ж самого вечора сталося вбивство 23-річного Івана Касьяненка. Натомість разом із бійкою тут чомусь фігурує ще один злочин Капітанчука – підроблення паспорта. І в результаті покарання Вадим Капітанчук (поплічник і сусід Ігоря Сапожка) отримує не за вбивство, а за хуліганство та фальшування документів.
Є ще один вирок того ж періоду щодо обвинувачуваного, який є теж фігурантом розшуку. Це молодший брат Вадима Капітанчука – Олександр. Але й тут жодного слова про вбивство Касьяненка. Молодшого Капітанчука засудили за крадіжку автомобіля. Щоправда, присуджені йому два роки ув’язнення чомусь були замінені на підписку про невиїзд. Таким чином стає очевидно, що за вбивство людини, молодого батька, 23-річного Івана Касьяненка нікого не покарано, хоча в розшуку перебувало аж четверо потенційних убивць. Зокрема, і нинішній міський голова Броварів Ігор Сапожко.
Але повернімося до вироку Вадиму Капітанчуку. У матеріалах справи знаходимо прізвище, яке не фігурувало в розшуку, але ця особа була одним із ініціаторів конфлікту біля магазину, де потім сталося убивство. Це такий собі Юрій Антонович Довгаленко (1950 року народження). У кримінальному світі 90-х він більш відомий за прізвиськом “Довгаль”. Він був одним із бригадирів найкрупнішого організованого злочинного угруповання так званого “Рибки” (в миру Віктора Рибалки, якого застрелили 2000 року). Ця банда загалом нараховувала зо 30 осіб. До неї входили переважно наркомани і молодики, яких раніше вже судили за особливо небезпечні злочини. Діяли вони жорстоко та безжально. Враховуючи, що до магазину на вулиці Харськівське шосе, де вбили Івана Касьяненка, Капітанчук приїхав разом із “Довгалем”, можна припустити, що Капітанчук, як і всі, хто фігурував у розшуку (зокрема і Ігор Сапожко), входив до банди бригадира “Довгаля”. Тепер згадаймо ще одну деталь – до матері загиблого Касьяненка приходив один із ватажків банди, в якого на ту мить щойно народився син. Нам відомо, що нині у Юрія Довгаленка є син, який навчається в 11 класі. Отже народився він майже 17 років тому. Якраз тоді й стався злочин. Тож цілком можливо, що саме Довгаленко став тим, хто склав протекцію своїм “підопічним”. Адже нам вдалося знайти колишнього капітана УБОЗу, який тоді затримував банду з восьми підозрюваних, але до суду дійшов тільки один Вадим Капітачук. Та й то інкримінували йому не вбивство, а хуліганство та фальшування документів.
На цьому історія з убивством і розшуком в житті Ігоря Сапожка завершилася. 2000 року випускник ПТУ влаштувався на роботу водієм в ПП “Іскандер”. До речі, юридична адреса цієї фірми добре нам відома – вул. Вербицького, 36. У цьому будинку ще жили брати Капітанчуки, Сапожків зять та, як казали сусіди, один із ватажків банди Олег Колесніков. Можливо, це просто збіг обставин, проте дуже цікавий збіг. Водієм у сусідському “Іскандері” Ігор Васильович пропрацював три роки. Потім трохи менше року теж крутив кермо в будівельній компанії “ПознякиЖитлоБуд”. А вже за рік випускник ПТУ №16, водій Ігор Сапожко влаштувався у ВАТ “Лопас” – спочатку менеджером-консультантом, а з 2005-го його підвищують до юрисконсульта. Станом на 2005-ий рік, він уже другий рік як студент заочного відділу Київського національного університету внутрішніх справ. Дивно, бо ще з 1996 року цей навчальний заклад офіційно значиться як Академія. Але навіть у навчанні Ігоря Васильовича є один дивовижний збіг. Тоді ж, у тому ж університеті, той самий фах здобував Ігор Трощенко – колега Ігоря Сапожка по Броварській міській раді, донедавна “сірий кардинал” міської влади і неофіційний партнер по бізнесу Ігоря Васильовича.
Отже, будучи вже студентом четвертого курсу заочного відділу юридичного факультету, два роки по тому, як він працював водієм, Ігор Сапожко з’являється в Броварах. У місті, де він не народився, не вчився, не мешкав і де – що найважливіше – ніхто не знав про його сумнівне кримінальне минуле. Так розпочалася нова віха в житті пана Сапожка – тепер уже не рекетира Харківського масиву, а молодого броварського політика.
Джерело: Маєш право знати
