Більшість українців не звинувачують біженців, які сховались від війни у Європі. Хоча найбільш тих, хто залишився під обстрілами росіян, дратують випадки, коли на Батьківщину не повернулись після 24 лютого заробітчани з Польщі. Однак загалом ставлення толерантне, але не без ризиків сприйняття на майбутнє. При цьому, українці в масі своїй відчувають свою причетність до руху опору російській агресії, а за десять років бачать Україну процвітаючим членом Євросоюзу.
Про це KВ стало відомо з результатів кількох опитувань соціологів Київського міського інституту соціології (КМІС) (*), проведених останнім часом.
Для вивчення ставлення до окремих категорій біженців соціологи провели експеримент з розщепленою вибіркою (split-sample). Вони сформулювали запитання крім загалом ставлення до українських біженців у Європі, також чотири більш деталізовані запитання (сценарії-категорії біженців), щоб з’ясувати ставлення суспільства до:
-
38-річної жінки, яка має неповнолітню дитину. Вони виїхали до Європи, а її чоловік залишився в Україні;
-
25-річної дівчини, яка незаміжня та не має дітей і яка виїхала до Європи;
-
72-річного професора, який на момент вторгнення перебував у Європі з особистих обставин і продовжив залишатися там;
-
31-річного чоловіка, який сам живе в Україні, але час від часу працює в Польщі, а на момент вторгнення був у Польщі і вирішив поки не повертатися в Україну.
Запитання ж базового сценарія (ставлення загалом) було таким:
“Як Ви самі знаєте, багато жителів України через російське вторгнення виїхали за кордон і стали біженцями. Деякі жителі України, які залишилися, з розумінням ставляться до біженців і не засуджують, що вони виїхали і поки не повертаються. Інші ж люди, навпаки, засмучені таким вибором і засуджують їх за те, що вони виїхали і не повертаються.
А яким є загалом Ваше ставлення до українських біженців у Європі?”.
Соціологи виявили, що у випадку всіх сценаріїв (базового і конкретизованого) ставлення українців до українських біженців в Європі є досить нормальним чи позитивним.
75-90% опитаних українців, які зараз перебувають на території України, ставляться “з розумінням і не засуджують” біженців.
На загальному рівні (ставлення в цілому до біженців) 90% мають таке ставлення, і лише 5% їх засуджує.
(Для повного відображення картинок – натисніть на них)
Найкраще ставлення має місце до жінок з неповнолітніми дітьми, чиї чоловіки залишилися в Україні. У цьому випадку співвідношення ставлення не засуджують / засуджують – 90% до 6% практично повністю відповідає ставленню до біженців загалом.
На думку соціологів, “скоріше за все, коли респонденти чують “українські біженці в Європі”, то найчастіше у них зринає образ саме жінки з дитиною.
Дещо гіршим є ставлення, якщо прибрати з питання неповнолітніх дітей. Так, у випадку просто жінок без дітей співвідношення ставлення стає 87% до 9%.
Якщо ж говорити про чоловіків, то ставлення стає гіршим.
Навіть якщо ми говоримо про чоловіка літнього віку, який і до вторгнення перебував у Європі, то співвідношення 83% до 10%.
А найгірше ставлення (серед досліджуваних категорій) – до молодого чоловіка, який на момент вторгнення був у Європі і там залишився. У цьому випадку не засуджують 75%, засуджують – 19%.
Заступник директора КМІС Антон Грушецький коментує результати соцопитування так: “За результатами опитувань, більшість українських біженців хотіли б повернутися до України. Українське суспільство саме має бути дуже зацікавлене в цьому, щоб у певний момент біженці могли повернутися, адже крім того, що це наші співгромадяни, які заслуговують повернутися додому, це також питання післявоєнного демографічного потенціалу країни. Проте крім безпекових та соціально-економічних умов повернення актуальною може стати проблема подолання негативного ставлення тих, хто залишився і зараз проживає на території України, до тих, хто виїхав за кордон”.
Причому ці наративи (“виїхали і насолоджуються Європою, поки ми тут страждаємо під обстрілами і з вимкненням світла”) залюбки транслюються російською пропагандою, яка намагається розколоти Україну, відзначає соціолог.
Він констатує: “Зараз результати опитування свідчать, що загалом ставлення досить нормальне, що створює належне тло для поверненням (коли будуть належні умови). Відповідний наратив (що українці в Україні щиро чекають на повернення своїх співгромадян) має транслюватися на різних рівнях і для різних аудиторій. Це мають розуміти ті українці, що зараз проживають на території України. І також це мають розуміння і відчувати українці за кордоном”.
Це опитування, оприлюднене 11 листопада 2022 року, КМІС провів 7-13 вересня ц.р. року методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Було опитано 2000 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим).
Опитування проводилося з дорослими (у віці 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України (у межах, які контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року). До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролювалися владою України до 24 лютого 2022 року (АР Крим, м. Севастополь, окремі райони Донецької та Луганської областей), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.
Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки не перевищувала 2,4% для показників, близьких до 50%, 2,1% для показників, близьких до 25%, 1,5% – для показників, близьких до 10%, 1,1% – для показників, близьких до 5%.
Читайте: Психологічне здоров’я половини українців у зоні ризику, – результати соцдослідження
BBC News Україна нагадує, що від початку російського вторгнення найбільше українських біженців прийняла Польща, де зареєстровано майже 1,5 млн українців.
Німеччина надала тимчасовий захист понад мільйону українців. Ще майже пів мільйона українців отримали тимчасовий захист у Чехії.
До десятки країн, що прийняли найбільше українських біженців, також входять Італія, Іспанія, Туреччина, Британія, Франція, Словаччина та Молдова.
Нещодавно віцепрем’єрка Ірина Верещук заявила, що біженцям, які через війну виїхали з України, не варто повертатися додому до весни – через проблеми із світлом та теплом в результаті російських обстрілів інфраструктури.
Національний опір: скільки нас?
9 листопада КМІс оприлюднив дані ще одного дослідження, на тему відчуття особистої належності до національного опору ворогу.
На загал соціологи фіксують, що ряд досліджень, проведених після 24 лютого 2022 року, засвідчують, що абсолютна більшість українців у тій чи іншій формі долучені до боротьби з агресором: “За фактичними практиками у цей період війна для українців дійсно стала всенародною. Водночас важливим є також дещо інший погляд на спротив – а чи відчувають себе українці на суб’єктивному рівні частиною опору ворогові”.
КМІС поставив респондентам запитання: “Наскільки Ви особисто відчуваєте, що Ви є частиною національного опору ворогу?”, і респонденти мали дати відповідь на шкалі від 0 до 10.
І отже, більшість українців – 60% – відчувають себе частиною національного опору (з них 43% повністю відчувають себе частиною, а 17% – скоріше відчувають).
Ще 32% відчувають себе хоча б частково долученими до опору ворогові.
Водночас лише 4% респондентів скоріше або абсолютно не відчувають себе частиною опору ворогові.
А в регіональному вимірі – залежно від того, де респонденти проживали на момент проведення опитування – із Заходу на Схід з 68% до 48% знижується частка тих, хто відчуває себе частиною національного опору.
“Це відбувається за рахунок зростання з 26% до 38% частки тих, хто давав проміжні оцінки про часткове відчуття долученості. Тобто загалом у всіх регіонах більшість відчуває себе принаймні частково частиною національного опору, і не більше 6% не відчувають цього”, – йдеться у релізі КМІСу.
У розрізі тих, хто обрав українську або російську мову для інтерв’ю, – серед тих, хто обрав українську мову для інтерв’ю – 63% відчувають себе частиною опору, проти 42% серед тих, хто обрав російську мову.
Це опитування КМІС здійснив упродовж 21-23 жовтня 2022 року методом CATI. Опитано 1000 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України (крім АР Крим). Статистична похибка цієї вибірки – 3,4% для показників, близьких до 50%; 3,0% для показників, близьких до 25%; 2,1% – для показників, близьких до 10%; 1,5% – для показників, близьких до 5%.
Ще одне опитування цієї соціологічної служби (кількість респондентів та сама, як зазначено вище) свідчить: більшість (88% українців) вважають, що через 10 років Україна буде процвітаючою країною у складі ЄС. При цьому, серед них 63% повністю поділяють такий погляд, а скоріше погоджуються – 26%.
“Ми, соціологи, нерідко зараз чуємо запитання від західних журналістів та експертів, а що ж саме допомагає українцям триматися в умовах нещадного терору росією і не вимагати при цьому від власної влади переговорів з росією для припинення бойових дій. При цьому часто це дійсно щире здивування західних спостерігачів щодо стійкості українців у продовженні збройного опору.
Результати цього опитування почасти проливають світло на це питання. Так, у українців є сформований позитивний образ майбутнього України. І що важливо, що ця мрія більшості – успішна Україна у сім’ї європейських народів – вважається цілком досяжною і вартою трагічних “інвестицій” сьогодення. Сьогоднішня стійкість – на фронті та у цивільному житті – трансформується у винагороду для себе та нащадків у майбутньому. Це допомагає “тримати стрій” та методично рухатися до реалізації мрії”, – коментує дані Грушецький.
За даними аналітичної системи YouControl, ТОВ “Київський міжнародний інститут соціології Лтд” зареєстровано 30 грудня 1992 року. Керівником та співзасновником ТОВ є киянин Володимир Ілліч Паніотто (32%). Крім нього співзасновниками ТОВ значаться кияни Тетяна Володимирівна Пясковська (7%), Наталія Миколаївна Харченко (22%), Валерій Євгенович Хмелько (27%) та Володимир Валерійович Хмелько (12%). Обидва Хмелька зареєстровані за тією ж адресою.
Читайте: Більшість киян непокоять ціни на харчування та пальне – результати соцдослідження
(*) ТОВ “Київський міжнародний інститут соціології Лтд”, код ЄДРПОУ: 13684906
Фото: УП
