День святого Валентина – це привід дізнатися секрети щасливого сімейного життя й зазирнути в особисте молодої викладачки із села Вороньків і стамбульського менеджера з продажу меблів. Ірина Черпак і Ведат Топчу у жовтні 2019-го поєднали не лише два серця, а й дві культури, релігії, історії, країни.
– Як ви познайомилися? Чи була це любов з першого погляду?
– П’ять років тому я навчалася на першому курсі університету і практикувала англійську й турецьку по скайпу. Ведат допомагав мені з турецькою і став моїм найкращим другом. Влітку 2018-го він приїздив до мене тричі. У серпні ми поїхали до Чернівців і атмосфера міста зробила свою справу: я закохалася.
Любов з першого погляду – це лише пристрасть. Я не розумію, як можна закохатися у людину нічого про неї не знаючи. Спершу повинні з’явитися партнерські стосунки, повага, дружба і впевненість.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
– А різниця у віці?
– Мені буде 22, йому — 32. Для нас модель такої сім’ї є звичною: у моїх батьків різниця 16 років, у Ведатових 8 років.
– Як відреагували твої батьки на хлопця-іноземця?
– Батьки не сприйняли це серйозно. Я й раніше спілкувалася з іноземцями, допомагала вивчати російську. Вони прилітали до України, і я проводила для них екскурсії Києвом. Але коли мама з татом дізналися, що ми зустрічаємося і плануємо одружитися, то це був шок: “А ти впевнена? А тобі це треба ? А не зарано? А ти не переживаєш, що це інша країна, інша релігія?”
Їм знадобився рік, щоб змиритися. Було дуже складно.
– Чому свої стосунки ти приховувала аж до весілля?
– У мене не було ані сил, ані бажання щодня відповідати на безглузді запитання про релігію, паранджу і агресивного чоловіка-мусульманина. Півтора роки тому я літала до Ведата у Стамбул під прикриттям “практика з університету”. Знали про особливість цієї практики лише найрідніші. Відкрити ж завісу іншим я вирішила перед весіллям і була здивована кількістю охочих пліткарів стати моїми “друзями”.
– А у тебе самої не виникали такі запитання?
– Виникали, і не один раз. Головне – звертати увагу на особистість, її поведінку, слова, на відносини у родині, а не клеїти штампи на всіх чоловіків-мусульман. І звертати цю увагу потрібно до весілля.
У Туреччині є ще один спосіб перевірити, чи не одягнеш ти за фатою хустку або паранджу – придивися чи носять її жінки у цій сім’ї. Якщо так – будь готова до зміни гардеробу.
– Яку роль для нього грає релігія?
– У нашій сім’ї релігія не відіграє важливої ролі. Ми толерантно ставимось один до одного і до інших релігій.
– До речі, коли плануєте малюків? Громадянами якої країни вони будуть?
– Ще 4-5 років точно ні. Народжувати планую в Україні. Сім’я допоможе попервах. До 18 років вони мають право бути громадянами обох країн, після 18 нехай самі обирають.
– Як його сім’я відреагувала на одруження з українкою?
– Протягом десяти років Ведат багато подорожував і відвідав близько 40 країн. Його мама і не мріяла про турецьку невістку: не підійде за темпераментом. Для його батьків моя поява була очевидною.
Ведат родом із маленького турецького села з населенням п’ять тисяч людей. Мій приїзд туди вже говорив про його серйозні наміри. Ми провели там два тижні різдвяних канікул, і я познайомилася з усією родиною. На першій же зустрічі з батьками ми обговорювали наше майбутнє весілля. Саму ж пропозицію він зробив мені на березі Босфора у Стамбулі під час вечірньої прогулянки. Перш ніж стати на коліно він спитав чи я готова до цього, і я сама обрала обручку.
Ми люди більш практичні , аніж романтичні. Ми плануємо усе разом, великі сюрпризи можуть навіть роздратувати.
– Чи велика різниця між українським і турецьким весіллям?
– Різниця величезна. Якщо в турецькому селі весілля – приходять всі. Тисяча людей – норма. Прийнято гуляти два дні, але ми все ж таки скоротили до 5 годин. Замість декору – наречені, замість алкоголю – сік і вода. А також гігантський торт, жива музика і танці.
В Україні ж усе було атмосферно по-домашньому. Вечірка в українському стилі для своїх – 35 людей всього.
У Туреччині організовували весілля батьки Ведата, а в Україні мої. Ми ж в цей час займалися документами. Одружитися з українкою не так вже й дешево. За послуги нотаріуса і переклади довелось викласти 400 доларів і ще через два місяці 400 доларів за отримання візи. Щоб отримати її, є перевірка на фіктивний шлюб. Якщо наречена не буде говорити турецькою — можуть виникнути питання.
– Хто забезпечує сім’ю?
– Ведат. Голова сім’ї вирішує і мої, і свої проблеми. Я відчуваю себе “маленькою дівчинкою”. Я ніколи не думаю, чим платити рахунки і за що купити їжу. Ось вже два з половиною роки я викладаю онлайн англійську, російську, українську і почала ще й турецьку. За ці гроші я спокійно купую косметику, одяг, ходжу до перукарні.
У нас спільний бюджет і ми рівноправно користуємось ним. У сім’ї все повинно бути спільним і нехай жінка менше заробляє, але вона може повноцінно розпоряджатися бюджетом. Чоловік головний і чоловік повинен забезпечувати. І усе це потрібно обговорювати до весілля.
– У вашому житті є місце ревнощам?
– Мої студенти – чоловіки з усього світу і з Туреччини, зокрема. З деякими з них я іноді зустрічаюсь у кав’ярнях, вдень, звісно. А на моїй сторінці в Інстаграм час від часу з’являються фото у купальнику. Ми – європейська сім’я і у кожного є особистий простір. Вийти заміж – це не сісти в клітку і бути прислугою чоловікові.
А от я дуже ревнива: піти до кав’ярні з жінкою – нізащо. Проте Ведат не дає мені приводів хвилюватися. У його оточенні лише чоловіки.
– Як ви ділите домашні обов’язки?
– Сніданок Ведат готує сам, на роботу я його не проводжаю. Обід і вечерю готую вже я. На вечерю завжди щось швидке. У нас в холодильнику багато напівфабрикатів. На вихідних замовляємо. Прибираю я, а от попрасувати і попрати — це до нього. Ведат говорить мені: “Не витрачай три години на приготування їжі, а краще прочитай цікаву книгу”.
– Як поява Ведата змінила тебе?
– У парі повинен бути хтось сильніший і хтось слабший. Ведат сильніший, впевненіший, рішучіший. Він веде мене за собою, але завжди питає моєї думки. Він дає мені мотивацію. З ним я ніколи не витрачаю вихідні на перегляд телевізору або прибирання. Здається, ми обходили вже всі музеї і кінотеатри у Стамбулі.
До нього я була лише один раз за кордоном – в Туреччині в Анталії. Зараз же я можу перелічити і Грецію, і Австрію, і Німеччину, і Чехію, і Болгарію, і Угорщину. Найголовніше у пари повинно бути спільне бажання подорожувати і витрачати на це багато грошей. Ми легкі на підйом і плануємо свої поїздки за три дні. Ніколи не беремо “ол-інклюзів”. Ми любимо самі створювати маршрут.
– Чи ти завжди мріяла виїхати за кордон?
– Так, але точно куди не знала. Турецьку мову просто вважала перспективною. До того ж мені завжди було цікавіше з іноземцями. З українцями не складалося, та я й не пробувала.
– Чи плануєте ви ще кудись переїхати?
– Так, через 2-3 роки хочемо переїхати до України і відкрити власну справу. Переїхати для нас не проблема чи в Україну, чи в Бразилію, чи в Африку.
– Як щодо цілі “вийти заміж, щоб жити в шоуоладі?”
– Особисто з такими жінками не знайома, але ідея провальна. Шлюб за розрахунком довго не протягне.
Хоча маю багато друзів американців і турків, які б хотіли одружитися з українкою. Їм до вподоби, що українки красиві й гарні господині.
– Якою мовою спілкуєтесь між собою? Чи трапляється, що не розумієте один одного?
– 60% англійською, 40% турецькою і ще Ведат почав вивчати російську. Можливо, на початку траплялось. Я викладаю і турецьку, і англійську, і просто не маю права щось не розуміти.
– Сумуєш за Україною?
– Так, за атмосферою. З сім’єю ми щодня спілкуємося по скайпу. У мене немає відчуття, що я дуже далеко. Україна і Туреччина для мене це близько.
– Можеш назвати три страви, яких тобі не вистачає?
– Суші. У Туреччині їх не вміють готувати. Двічі замовляла – відстій. Свинина. Тут є куриця і яловичина. Компот і квас.
– На чому базується спокійне щасливе сімейне життя?
– Найголовніше – жінка розуміє, що чоловік її захистить.
Довіряти як самому собі. Жодних секретів.
Особистий простір. Ніяких заборон.
Можливість саморозвитку. Чоловік і жінка повинні бути цікавими один одному, а не: “Чим ти займалась?- питає чоловік. – Я варила суп”.
Усі рішення приймати разом.
Не перевантажувати жінку роботою. Вона повинна працювати в задовалення для свого саморозвитку і не думати про оплачування рахунків. Уся відповідальність лежить на плечах чоловіка.
– Як плануєте святкувати День святого Валентина?
– Ми влаштовуємо собі свято і без свята. Нам не потрібна календарна дата – нам потрібен настрій. У Туреччині не звертають особливої уваги на День Валентина, тому радуємо ми один одного просто так.
Свято не потребує дати. Нехай День святого Валентина буде щодня. Будьте щедрими на любов. Не бійтесь закохуватися на відстані. Для щастя не потрібен дозвіл.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
