Запах війни все більше відчувається в столиці. Оренда житла та офісних приміщень зростає, на тисячу гривень в магазині можна купити фактично нічого, якщо немає поруч метро, то до роботи добиратись доведеться не менше години, а автомобілі кольору хакі або з чорними номерами льотають по полосам громадського транспорту із спец сигналами так, що рефлексивно шукаєш за ними дрон-камікадзе. Але найголовніше – активізувались кандидати в мери міста! Ну от точно війна входить в активну фазу і закінчиться десь під ранок після Великодня. А там вже подивимось хто воскрес, а хто обрався…
Проаналізувавши тих, хто вже заявив про свої мерські амбіції, можна потроху складати портрет потенційного очільника столиці за версією одного з офісів… Так яким вони бачать майбутнього мера? В першу чергу він має бути смішним, але не смішніше за свого безпосереднього керівника (ну ви зрозуміли). Вміти якісно обі**ати все навкруги – це не використання проносного, це має бути стилем життя людини, яка свого нічого не створила, але вміє поржати з інших, хто чогось досяг. Є така приказка, що коли клоун переїжджає до королівського палацу, він не стає королем, а палац стає цирком. Тому такі блазні й будуть далі в тренді, бо збирають навколо себе аудиторію з тих, хто все життя заздрив іншим і готовий натовпом зафукать будь кого, хто щось робить. Таке відчуття, що ці люди отримали дуже важку травму у дитинстві, коли вчителька їх «козлила» при всьому класі, а однокласники реготали. З першою якістю коротенько, але розібрались.
А от друга якість, хай мене вибачають, але тут вже частка націоналізму буде. Судячи по всьому треба бути українцем, але трохи тогой, з торгівельною жилкою, можливо навіть з родичами десь в південній частині Середземного моря (ну як у безпосереднього керівника). Ніхто нічого проти не має, але це тільки такі наші співвітчизники мають хист робити бізнес, збираючи з комерсів бабло, з держави отримувати пільги, з західних партнерів отримувати донати, і з всього цього невеличку частину передавати на благодійність. Знаєте, десь в Святошинському районі досі себе сором’язливо почуває вчителька, яка з зарплатні в 15000 гривень щомісяця відправляє на ЗСУ 3000, а підприємець з 1 000 000 чистого прибутку 30 000 (20 відсотків проти 3 відсотків) – ще не зрозуміло, хто тут має соромитись, вчителька, чи підприємець, який за пів дня проїдає її місячну зарплатню і розповідає, що він буде офігєнним мером і буде дбати про вчительку.
Але це ще не все, очікуємо подальших кандидатів. Наступний буде відомий благодійник, який фінансує виключно ЗСУ з свого фонду. Поважаю, нема слів, але щось не знайшов жодного з таких благодійників у топ-100 найбагатших людей України. То звідки ж гроші? Ой, так то вчителька з Святошинського району йому перерахувала, та ще 10 000 її колег з Києва, та ще 100 000 її співвітчизників по всій країні. Ну а фонд чесно і в рамка законодавства бере на своє обслуговування до 20 відсотків від суми надходжень, а на 5 мільярдах гривень надходжень це якийсь жалюгідний мільярд, якось так, або «хто хоче стати мільярдером».
Виходячи з тенденцій я вже боюсь уявити, які будуть наступні і наступні кандидатури, хоча, розуміючи логіку «кінцевих бенефіціарів», це буде чим далі тим трешовіше. Я так думаю, що трохи повчусь у «гуру» і сам зможу стати кандидатом. Ну як мінімум заявлю про це і розповім всім…
