Саміт НАТО в Анкарі вже має чималі наслідки для України – анонсовано передачу нам технології з виробництва ракет для Patriot, наша держава фактично визнана частиною європейської системи безпеки. Це створює нові виклики та можливості для України та діючих держав-членів НАТО.
Що саме мають робити держави-члени НАТО та Україна, як вже є фактичним учасником Альянсу? Про це КВ спілкувалася з народним депутатом України, головою Постійної делегації у Парламентській асамблеї НАТО Єгором Чернєвим.
КВ: Саміт НАТО, який відбувся в Анкарі 7 та 8 липня, за моїми і не тільки спостереженнями фіксує певні системні зрушення з боку Альянсу до України, хоча навряд чи можна назвати його переломним. Які ваші враження від саміту, які зрушення ви бачите?
Єгор Чернєв: Можливо, це був і не історичний саміт, але він важливий з точки зору сприйняття України всередині Альянсу, бо Україну де-факто було визнано частиною нової архітектури безпеки Європи – на тлі того, що США зменшують свою присутність в Європі, а загрози від російської федерації зростають. Про загрозу країнам Балтії та Польщі вже кажуть напряму різні розвідки.
Україна перетворюється з прохача безпеки на донора безпеки, і це змінює сприйняття України, робить нас, як мінімум, регіональним лідером безпеки. Де-факто ми стаємо частиною Альянсу. Фактом цього визнання є анонсована президентом США Дональдом Трампом передача нам ліцензії на виробництво ракет для Patriot. Це доступ до надсекретної технології, що свідчить про довіру до України. Ще одним фактом визнання нас, як де-факто частини Альянсу, є рішення Франції надати Україні ліцензій на виробництво зенітних ракет Aster.
КВ: Наразі ракети для Patriot за межами США виробляє тільки Японія. Зважаючи на це, чи можемо ми прогнозувати поширення традиційної трансатлантичної системи безпеки на регіон Тихого океану?
Єгор Чернєв: Німеччина вже будує завод з виробництва PAC-2-GEM-T, тож скоро буде не тільки Японія, яка є партнером НАТО, як і Австралія та Нова Зеландія.
Чи зміниться формат самого НАТО? Ми бачимо, що немає нічого сталого, особливо в останній час. Думаю, що в певний момент ці країни можуть приєднатися до Альянсу і посилити його зсередини.
КВ: Наскільки ми готові не тільки де-факто, а й де-юре приєднатися до НАТО?
Єгор Чернєв: Свого часу до Альянсу були прийняті держави, які були до цього менш готовими, ніж ми зараз. Але нас бояться приймати через те, що ми принесемо всередину НАТО нашу війну проти нападу росії. Ми ж розуміємо, що претензії рф не закінчаться і після завершення цієї війни. І це впливає на позицію членів Альянсу.
КВ: Тут треба зважати на те, як ми закінчимо війну. Про це немає сенсу зараз говорити, бо майбутнє нам невідомо. А щодо такої позиції маю тільки зауважити, що два члени Альянсу – Греція та Туреччина – мають конфлікт через Кіпр. І це не заважає обом країнам перебувати всередині НАТО.
Єгор Чернєв: Конфлікт через Кіпр вже перебуває всередині Альянсу, це цікава окрема історія. Ба більше, жоден документ НАТО прямо не забороняє приймати до свого складу країну, яка знаходиться у стані війни. Але ніхто не хоче мати прямий конфлікт з рф.
Це було і залишається головною причиною того, що нас не брали до НАТО, як мінімум, з 2008 року. Європейські країни не готові до прямого протистояння з рф. США взагалі такого протистояння не хочуть, бо вони зосереджені на Тихоокеанському регіоні та протистоянні з КНР. Через це Трамп підштовхує країни ЄС до збільшення військових бюджетів та більшої самостійності в плані оборони. Мовляв, якщо будуть дві війни водночас, то Європа має захищатися від росії, а США будуть боротися з Китаєм.
КВ: Водночас той самий Трамп дивно поводиться по відношенню до Тайваню, Японії та Південної Кореї – союзників США у протиборстві з КНР. Втім, це ще нас не стосується, тому повернемося до НАТО. Зараз багато говорять про зміни у війни, що стандарти НАТО застаріли тощо. Чи готові політики та військові держав-членів НАТО до змін? Бо, наприклад, Польща досі закуповує танки у Південної Кореї, а зміни, анонсовані в військовому бюджеті Великої Британії, зосереджені переважно на ядерних підводних човнах – нібито на дворі часи “Холодної війни”.
Єгор Чернєв: Я постійно казав нашим партнерам, щоб вони уважно слухали путіна. Через що він почав повномасштабну війну проти України? Не тільки через бажання знищити нашу незалежність, а через бажання повернутися до перерозподілу сфер впливу часів Варшавського договору. Диктатор росії в грудні 2021 року сказав прямо, що НАТО має відкотитися до кордонів 1997 року.
Коли я казав нашим партнерам, що вони наступні, чув у відповідь поблажливе “ми тут самі собі ладу дамо”. Та коли в лютому 2025-го в Мюнхені віцепрезидент США Джей Ді Венс доніс меседж Трампа, якщо стисло, “тепер порайтеся самі” – в Європі почалося важке протверезіння та хаотичні рухи, щоб якнайшвидше відновити свою військову спроможність і незалежність від Штатів.
Але це не робиться за місяць чи два, чи три місяці. Навіть збільшення бюджетів не працює миттєво. Бо куди витрачати ці бюджети, коли немає потрібних виробництв, які були, наприклад, в Німеччині ще 30 років тому? Ці виробництва треба будувати, а це, як не поспішай, роки.
Зараз в політичних колах ЄС є розуміння необхідності озброюватися, переозброюватися, готуватися до відповідності новим викликам війни. Більшість військових це розуміли від самого початку. Саме тому представники майже всіх країн НАТО переймали наш досвід.
Складність для європейських політичних еліт в тому, що вони мають ці зміни доносити до своїх суспільств, до своїх виборців – чітко та зрозуміло. Бо чим більше ти витрачаєш на оборонний комплекс, тим менше витрачаєш на якісь соціальні програми. Що викликає страх втратити популярність та владу.
В країнах Балтії та Скандинавії, в Польщі з цим простіше, бо вони поруч з небезпекою і мають тяглу історичну пам’ять. Чим західніше та південніше, тим складніше і з розумінням, і з комунікацією з електоратом.
Втім, таке загравання з власним майбутнім ні до чого доброго не призведе. І країнам західної та південної Європи час протверезіти та почати озброюватися.
КВ: Маю знову запитати: чи вони дійсно усвідомлюють, що закупівля танків і створення якоїсь кількості ядерних підводних човнів – не першочергова потреба? Треба розвивати роботизовані системи, будувати власну пан’європейську космічну галузь, розвивати власний “штучний інтелект”, а не покладатися в усьому цьому на США.
Єгор Чернєв: Парадигма потроху змінюється. Велика Британія, наприклад, робить гібридний флот із використанням надводних і підводних роботизованих систем. Польща та країни Балтії розвивають безпілотні складові. І ви ж бачите, що з боку наших партнерів зростає попит на українські технології.
Та це не дуже швидкий процес. Щоб щось купити чи замовити, треба мати на це запит від відповідного міністерства оборони. Міністерство оборони, щоб сформувати такий запит, має сформувати відповідний підрозділ, а суто безпілотних підрозділів там немає. Це вимагає пришвидченої зміни парадигми, стандартів і норм.
Вони бачать, що наша система “Дельта” краща за все, що є у них. І просять надати їм “Дельту”. Таким чином ми прямо зараз впливаємо на нові стандарти НАТО, формуємо їх.
КВ: Часи, що вже настали, вимагають не тільки нових стандартів, а й технологічної незалежності від ворожих і потенційно ворожих країн. Ось, наприклад, президентка Єврокомсії Урсула фон дер Ляєн 15 липня в Києві оголосила, що частина кредиту ЄС для України може бути використана на закупівлю китайських комплектуючих для дронів. КНР – не друг ані нам, ані ЄС. А ми купуємо у нього критично важливі компоненти.
Єгор Чернєв: Ключова проблема в тому, що ланцюжки постачання так іи інакше виходять на складові з рідкісноземельних металів. Хто володіє цією ключовою компонентою – той у виграші.
КВ: Так, наразі КНР є найбільшим видобувачем рідкісноземельних металів. Але ці метали є в Африці, Південній Америці. Тобто є куди рухатися. А глиноземи рф досі закуповує в Ірландії.
Єгор Чернєв: В цьому напрямку потрібно швидко рухатися. Дозвіл на закупівлю компонентів китайського виробництва – тимчасовий і виключно для України. В ЄС китайські компоненти вже заборонені, але їм потрібен час, щоб вийти на відповідні обсяги та релевантну для нас ціну. Бо доки розкачуються європейська та наша промисловості, ми маємо закуповувати багато і якнайдешевше, а це наразі може забезпечити тільки Китай.
Наші виробники вже мають цикли з виробництва не тільки рам чи пропелерів, це просто, а й двигунів і оптики. Поступово ми замикаємо цикли виробництва всередині України або в партнерстві з членами НАТО.
Проблемною складовою залишаються ланцюжки постачання вибухових речовин, наприклад TNT (тротилу) та порохів. Бо для виробництва порохів потрібна целюлоза, а целюлоза – це бавовна, ключовими виробниками якої, доступної для нас, є Китай, Індія, Узбекистан. Узбекистан, зокрема, законтрактований повністю – росією і Китаєм.
КВ: В Україні вже майже десять років Існує технологія виробництва пороху з технічних конопель, але мені невідомо, наскільки ця технологія затребувана нашим ОПК і наскільки вона масштабована.
Єгор Чернєв: Це важливе питання. Думаю, що ті 150 млрд євро кредитів на розвиток оборонних технологій України та країн-партнерів, мають використовуватися на максимальну автономізацію нас від потенційно небезпечних постачальників.
КВ: Ще одна надважлива складова сучасної війни та й усього сучасного життя – космос. Наразі лідерами в космосі є США та КНР. Європа в цій сфері “пасе задніх”. Я чув, що в ЄС щось намагаються вирішити. І тут питання: чи є нам місце в європейських космічних програмах на базі, наприклад, “Південмашу”?
Єгор Чернєв: Школа ракетобудування у нас залишилася. Але космічна програма – це велике комплексне рішення. Бути пазлом цього комплексного рішення ми можемо бути. Поки що ми не залучені в європейські космічні програми, але це може та має бути одним з напрямків, який ми підсилимо.
КВ: Ще одна важлива складова сучасної війни та життя – мікрочіпи. В Європі ця галузь розвивається, але залежність від Тайваню колосальна. Якщо завтра чи будь-коли КНР анексує Тайвань – це вдарить по обороноспроможності наших партнерів і, відповідно, нашій обороноспроможності.
Єгор Чернєв: Тут є і певні напрацювання, і певні складнощі. Проте є важливий нюанс – Тайвань виробляє мікрочіпи на устаткуванні, яке виробляється в Нідерландах (ASML Holding N.V., – КВ). І власне Нідерланди є тією ланкою, на якій зараз все тримається. КНР працює над тим, щоб замістити це устаткування. І тут знов таки, все упирається в компоненту базу з рідкісноземельних металів, на яких сидить Китай. Цю задачу треба вирішувати якнайшвидше.
Фото: Facebook Єгора Чернєва
КиївВладаАнтон Подлуцький
