В емоціях сьогоднішнього дня ніхто не звернув увагу на дві показові картинки.
Перша – кремезний десантник 95ки із нагородами на грудях вгамовував емоції пацанчиків тітушечного вигляду. Чоловік із відкритим лицем і “східною” засмагою погляд в погляд із чьоткім парнішею в балаклаві і палицею.
Друга – гранату кидає молодий чоловік, котрий також виявляється “атошник”. Він кидає її в лави нацгвардійців, як цигарку в асфальт – автоматично, без жалю, не замислюючись… тому що він сам собі вирішив, що це метод. Він вважає, що має право підірвати, застрелити, бо так змінить країну… Змінив?
Обидва зі сходу. І Перший, і Другий.
Ввечері випадково натрапив на розмову, де люди із задоволенням (!) констатували факт, що зброя буде застосовуватися все більше, а значить революція триває…
Хворі…
Так, там, на війні, є багато людей, котрим просто в кайф вбивати, воювати, кидати виклик долі. На кожній війні такі є. Таким байдуже де смерть і кого вона забере. Ймовірно зараз країна не в тому стані, щоби перебирати відчайдухами. Але коли такі, котрим байдуже де кинути гранату, будуть повертатися сюда, в тил… і їм будуть промивати мізки “революція не скінчилася…” і червоні бригади Італії здаватимуться мультиком.
Куди дівати тих, кому пофігу кого в кого кинути гранату?
Так, там, на війні, будуть і ті, кого цілком підставно ламає через коліно “Донбаський Синдром”. Як їм допомогти, щоб вони не стали зазомбованими машинами для вбивства?
Але головне розчарування дня в іншому – сьогодні серед нападників було чимало україномовних людей, котрі вважають себе патріотами, затято вигукують Героям Слава… було чимало молоді з Соколу, котрі за наповненістю очей нічим не краще тітушок Януковоща, були ті хто прийшов з війни і щирою українською впевнені, що це дає право на самосуд…
В них усіх немає української мудрості…
Мені одному здається, що ці жваві хлопчики, парубки, дядькі дискредитують сам образ українського вояка, котрий просто так шаблю з піхов не дістане? Я не помиляюсь, припускаючи, що чим більш в кримінальну хроніку потраплятимуть палкі пустоголові затято патріотичні україномовні хлопаки, це буде відштовхувати? Бо творитиметься образ, що усі такі, а це не так.
Не робіть так, щоб образ Українець З АТО був – холодний байдужий вбивця…
Нехай це буде кремезний дядько із східною засмагою, як десантник під Радою…
Це вбереже і образ… І, по фіналу, життя…
Тихої осені усім нам…
