В 2017 році Києво-Святошинському району виповнилося 80 років. До цього ювілею хочу запропонувати мешканцям столичного регіону невеличку серію нарисів про визначні місця нашої малої Батьківщини. В першу чергу хочу розповісти про Малютянку, село в Києво-Святошинському районі, розташоване в мальовничій місцевості серед лісу.
Село Малютянка відоме ще з далекого 1565 року як Малі Глевахи або Малютки. Походження назви до кінця не визначене. Залізнична платформа, що знаходиться поруч з селом, носить назву “МалютІнка”, хоча географічно-адміністративна назва – “МалютЯнка”, правильно говорити – “МалЮтянка”, з наголосом на “ю”.
Село перебувало у власності Михайлівського Золотоверхого монастиря, що в Києві, а в XVIII ст. після секуляризації церковних земель Малютянка стала державним селом.
Серед навколишніх хуторів виділилося тим, що тут Видубицький монастир поставив водяний млин, внаслідок чого поселення укрупнилося, і поступово стало домінуючим, приєднавши до себе інші. Пишуть, що в селі не було кріпаків, а воно завжди відносилося до так званих монастирських земель, основу села складали декілька сімей, які близько 150 років тому як поселилися при перших часах монастирського хутора.
В Малютянці народилися: Герой Праці – Мельник Яків Іванович, Бойчун Юрій Олександрович – майор Збройних сил України, тут живе і працює Микола Малишко – заслужений художник України, скульптор-монументаліст.
Історія села пов’язана з ім’ям видатного українського художника Миколи Корниловича Пимоненка, академіка живопису, що прикрашає сузір’я найталановитіших людей України. Його життя – це приклад надзвичайного працелюбства, без якого будь-яке обдарування тьмяніє. Картини художника вражають реалістичним спрямуванням, такі полотна, як “Чистий четвер”, “У розлуці”, “Художник”, “Весілля в Київській губернії”, “Засватана”, “Жертва фанатизму”, “Страсний четвер”, “Перед грозою”, “Гопак” та інші.
Народився майбутній художник 9 березня 1862 року на околиці Києва (Пріорці) в родині Корнила Даниловича Пимоненка. Шлях художника в мистецтво був визначений уже з дитячих років – коли він ходив з батьком-іконописцем селами Київщини, допомагаючи виконувати замовлення для маленьких церков. Можливо, і призначено було йому продовжити батьківську справу, якби не зустріч із Миколою Мурашком, засновником Київської малювальної школи. Побачивши талановитого хлопчика, “старий учитель” пообіцяв зробити з нього “не богомаза, а справжнього художника”.
У стінах школи (1879-1882) відбулося його знайомство з Іллею Рєпіним. Якось відомий майстер, узявши в руки палітру й пензель, дописав образ Христа, над котрим трудився юнак. Для художника-початківця це стало своєрідним благословенням.
Навчався в Петербурзькій Академії мистецтв (1882-1884). За малюнки з натури був нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії мистецтв, орденом Святої Анни II і III ст. Але закінчити Академію через хворобу не зміг. Далі повернення до Києва, робота в малювальній школі Мурашка, потім – у художньому училищі, викладання малюнка в політехнічному інституті, брав участь у розписах Кирилівської церкви разом з Праховим і Врубелем, експонував картини в академічних та пересувних виставках. У 1900 році був прийнятий у члени Театрального товариства, оформляв оперу Лисенка “Наталка Полтавка” і, звісно, щоденна праця у своїй майстерні – ось складові творчої біографії Пимоненка. На щастя, слава до майстра прийшла ще за життя. Він став академіком, членом різноманітних художніх товариств Парижа, Мюнхена, Берліна – міст, де з успіхом експонувалися твори художника. Полотна майстра були придбані Луврським музеєм. До нього тяглася молодь, котра мріяла про мистецтво. Серед неї був і майбутній основоположник супрематизму Казимир Малевич: “Я їду до Києва. Знайомлюся з Пимоненком. Велике враження справили на мене його роботи… Багато мольбертів, на кожному картина, яка зображує життя України…”.
Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер’єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно “Гопак” із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною “увірвалася” українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.
Для Пимоненка селянська тема ставала синонімом національної самобутності мистецтва. Але він відходить від соціальної проблематики, що визначала підвалини передвижництва, і створює ліричний образ України з її чарівними пейзажами й життєрадісним народом. Як же так вийшло, що городянин зумів так точно проникнути в суть селянських тем і образів? Очевидно, потяг до них був закладений в його корінні, яке йде від діда-кріпака Данила. Та й саме життя на Приорці, околиці Києва, своїм побутом більше нагадувало село, ніж місто. Була в його долі ще й Малютянка, де він допомагав батьку оформляти місцеву церкву, куди повернувся поправляти здоров’я після холодного Петербурга. Сюди ж привозив на етюди Орловського. Пізніше, узявши в оренду хату, він прибудував до неї велику світлу майстерню. Малютянка, де художник проводив із родиною все літо, стала для нього невичерпним джерелом натхнення, побут села підказував теми, а його колоритні мешканці виступили прообразами багатьох полотен.
Не стало чудового майстра пензля 25 березня 1912 року, поховано художників поруч на Лук’янівському кладовищі в їхньому рідному Києві. Вражений смертю одного з найталановитіших своїх учнів, Ілля Рєпін написав: “Він був істинним українцем, не забудеться краєм за свої правдиві і милі, як Україна, картини…”.
Ось така визначна особистість, як майстер живопису – Микола Корнилович Пимоненко, деякий час жив, творив на просторах славного Києво-Святошинського району, у мальовничій Малютянці.
Олександр Тигов, екс-голова Києво-Святошинської районної ради, ініціатор громадського об’єднання “РУХ територіальних громад”
