Світ навколо змінюється із швидкістю супутників Ілона Маска, але сьогодні не про них, а про “супутницю” Києва –молоду Борщагівську громаду. Ще нещодавно це були традиційні українські села, що стали рідними для багатьох людей, які зростали на цій землі, любили її і розбудовували, як могли.
Але дуже швидко мешканці великого міста зрозуміли переваги заміського життя, і одне за одним стали перебиратися до Софіївки, Петропавлівки та Чайок. Це ОТГ з унікальними краєвидами та майже мільярдним бюджетом, яке цілком реально перетворити на комфортне європейське містечко. І вже нове покоління маленьких селян зростає у нашій громаді. І це означає тільки одне – у нас велике майбутнє.
*Теоретично.
Будь-які мрії про “місто-сад” так і залишаться на папері, якщо люди не почнуть відчувати себе справжніми членами громади, а не тимчасовими гастролерами, які просто купили за містом житло. Ідеальний шлях всім відомий – прописатись тут, проводити більшу частину свого життя, працювати, відпочивати, обирати для себе владу, вести бізнес, платити податки, тим самим, наповнювати спільний бюджет і створювати крутий життєвий простір навколо себе.
Але для цього людям замало гарних краєвидів і лозунгів про найбагатшу ОТГ. Кожному потрібна впевненість, що в нього не буде боліти голова про найменші комфортні умови життя, до яких вони звикли в столиці, а головне – про комфорт та перспективу для своїх дітей. А стоячи в заторах дорогою в садок до Києва, складно планувати тут якесь майбутнє. Для багатьох людей саме ця проблема вже сьогодні стала щоденним тригером.
То що ж по садочках, панове?
А їх у нас – аж цілих вісім на 70-тисячну громаду, з переважно молодим населенням! Чотири на Софіївці, три на Петропавлівці, і ще один “недосадок” на Чайці. Щоб отримати дефіцитне місце в комунальному закладі, дитину треба записати до електронної черги просто “з пелюшок”. Проте й це не гарантує результату.
Окрім того, якщо матуся має вийти на роботу досить швидко, і потрібні саме ясла, новина взагалі вражає – ясла мають лише три садки в ОТГ! Два на Петропавлівці і один на Софієвці. А Чайки, зі своїм 12 тисячним житловим комплексом, взагалі, як то кажуть, “в прольоті”. Біль-менш заможні батькі змушені менше їсти, забезпечуючі роботою нянь та приватні дитсадки. Інші ж, дитину в руки – і на Київ.
Є й умовно гарна новина. Нова електронна черга, навколо якої точилися гарячі дискусії в соцмережах, нарешті запрацювала. Новина “умовно гарна”, тому що “реінкарнувалася” черга невчасно і достатньо недолуго – зі зникнення старої, майже на місяць, разом з усіма даними.
Нове Положення, тобто “правила гри”, що затвердили навесні новообрані депутати, має декілька суттєвих вад. Вони сприяють ажіотажному попиту, нерівномірному розподілу дітей в черзі та. непрозорій системі її формування.
Окремі статті цього положення взагалі унеможливлюють шанси потрапити до садку деяких категорій дітей. Але ця тема заслуговує окремого матеріалу. А наразі, щоб повніше зрозуміти масштаб катастрофи, зазернемо до відкритих даних електронної черги.
Сьогодні, загальна кількість місць в наших садках – біля однієї тисячі. А в електронній черзі, лише за півтора місяці її існування, вже зареєстровано майже чотири тисячі дітей. Динаміка взагалі не радує – кожні два тижні додається ще по 500 дітей. А до ясел і молодших груп, попит перевищує пропозицію в стільки разів, що шанс отримати місце, гіпотетично з’явиться у дитини разом із отриманням першого паспорту.
Отже, тримайтесь.
● 211 малюків на 40 місць записано в Дивосвіт. Чекати 5 років, і це “експрес” на загальному тлі.
● 109 дітей на 20 місць, в одну з двох існуючих груп – в садок Чайка. Чекати 5,5 років.
● 269 малят на 45 місць – в єдині ясла на Софієвці “Золоти колосок”. 6 років очікування.
● 276 діток на дві молодші групи у Щасливій країні. Щастя чекати 7 років.
● 312 малюків на ті ж 40 місць – в садочку Щасливий, що на Яблуневій. 8 років очікування.
● по 360 малят на 30 місць в ясла “Малятко” і “Чарівний замок”. Чекати по 12 років в кожен.
І, нарешті, садок “переможець” цього ганебного антирейтингу, софїївский “Совенятко”. Сюди, до молодшої групи, лише за перший місяць, записалось 848 дітей! Навіть, враховуючі, що там аж 60 місць, термін очікування теоретично складає 14 років! Звісно, дякуючи небайдужому забудовнику, садок вийшов чудовим, сучасним, і тому, дуже популярним. Проте, нажаль, не взмозі прийняти всіх.
Такий ажіотаж можна порівняти хіба що з чергою за телевізором, за часів СРСР, коли “хвіст” від універмагу Україна простигався до МакДональдсу.
А якщо серйозно, ці цифри – вирок владі.
Звісно, батьки не чекатимуть роками. Хто “потягне”, винайматимуть няню чи поведуть дітей до приватних садків. Чи до цілком доступних – київських комунальних. В таких умовах, першочерговим завданням місцевої влади, яка дійсно турбується про майбутнє громади, вбачається розвантаження черги та забезпечення якомога більшій кількості дітей доступу до дошкільої освіти, поряд із оселею. Особливо що стосується молодших вікових груп, які вже сьогодні переповнені в два рази, від проектної кількості місць.
Звісно, проблема потребує комплексних рішень. Вкрай потрібна як довгострокова програма по забезпеченню наших дітей можливістю навчатися на території громади, так і короткострокові, які вже найближчим часом, допоможуть розвантажити чергу. Якими можуть бути рішення? По-перше, всім зрозумілою є необходність будівництва. До речі, за державними будівельними нормами, в 70000 громаді має бути 2700 місць в садках. Це – 18 повноцінних дитячих закладів по 150 дітей. Тобто щонайменше, десяти нам не вистачає.
До речі, під час виборів, тоді ще кандидати в депутати, а зараз – діючі керівники громади, включили такі пункти до своєї програми, і на зустрічах в громадою, анонсували масштабне будівництво – аж тринадцяти садків. Буде чудово, якщо обіцянки не залищаться такими, а дійсно втіляться в справи.
Але всі ми розуміємо, що будівництво – це шлях, дуже складний за визначенням. Він потребує, окрім серйозного фінансування, вирішення ще великого комплексу питань та відповідно, витрат часу. А часу у нас немає, чекають тисячі дітей.
Якщо взяти за приклад “велику сусідку”, нашу столицю – то в Києві питання скорочення черг в садки просувається не тільки завдяки будівництву, а ще й за допомогою програм, на кшталт “Гроші за дитиною”, яка успішно працює там вже третій рік. Ідея цієї програми проста і зрозуміла. Держава виділяє кошти на навчання дитини в комунальних садочках. Якщо ж родина обирає приватний заклад – гроші направляються туди. Як результат, батькі, яким ще вчора не вистачало грошей на приватну освіту, беручі участь в програмі, отримують можливість сплачувати значно менші гроші. Відповідно, вони полишають чергу до комунальних закладів і звільняють місця для менш забезпечених діток.
Для того, щоб взяти участь в програмі компенсації, дитина, або один з батьків має бути зареєстрованим в Києві, як і ліцензований садок. Окрім того, батьки мають зняти дитину із електронної черги – це обов’язкова умова. Розмір “кешбеку” від держави визначає місцева влада. Наразі в Києві це 4036 грн, які зараховуються приватним садкам напряму з бюджету.
Хтось скаже “Де ж справедливість? До приватних садків ходять лише багатії, та їм ще й допомагати?” Насправді, все зовсім не так. В нашій країні, людей із “зайвими” грошима менше відсотка. Більшисть батьків, що обрали приватну освіту, зробили цей вибір не через світоглядні міркування, а “від нещастя”. Це – працюючі люди із стабільним доходом, проте часто їм доводиться відмовлятися від багатьох речей в свому житті, щоб сплачувати 7000 – 12000 грн за дитину. Саме на цей прошарок молодих сімей і розрахована програма компенсації.
А що ж по приватних садочках? Яким умовам вони мають мають відповідати києвські садки, щоб взяти участь в програмі? Тут держава контролює ретельно.
На наш погляд, звучить все цікаво і конструктивно. А головне, що працює! І, до речі, не тільки в Києві. Законом передбачено, що програма місцева, тому вже є приклади і в регіонах. А ми можемо стати наступними – у нас аж тринадцять приватних садків. Тим більш, що в новій Борщагівській раді є депутати, які активно вболівають за втілення такої програми! Та й багатьом людям подобається.
Звісно, думки у людей є різні. Дехто має побоювання, що за наявності такого шляху, про будівництво комунальних садків влада просто забуде. Проте згадаємо програмні засади керівників про будівництво та й про власну громадянську позицію. Ми не маємо пасивно чекати. Ми маємо контролювати владу, нагадувати про обіцяне та допомагати, в силу можливостей, не зійти з цього потрібного шляху.
Тим більш, керівникі громади, розуміючи гостроту освітніх питань, анонсували не лише будівництво, а й втілення програм компенсації, які допоможуть батькам скористатися послугами дитячих приватних дошкільних закладів.
Одже, повернемося, з чого почали, до перспективи “містечка мрії”. Всі ми різні – юні чи досвідчені, вболівальники різних команд та представники різних професій. Ми можемо вірити різним політикам і ходити до різних церков. Але всі ми хочемо одного – спокою і затишку у себе вдома, на своїй землі.
Звісно, можна все залишити, як є. Будемо скиглити про погану владу, тулити дитину сорок восьмою до групи, витрачати купу часу і нервів на поїздки до Києва, бо тут, “вдома”, на наших дітей ніхто не чекає. Потім діти зростуть, і поїдуть розбудовати вже інші країни, зводити містечки чужих мрій. А наші села, для тисяч людей, так і залишаться лише “no name” територією, а не домівкою.
Вибір за нами.
