Війна – це тест для збройних сил і всього суспільства на здатність швидко еволюціонувати самим і, так само, оперативно реагувати на зміни в тактиці ворога. Ми всі ці роки спостерігаємо стрімку еволюцію, наприклад, безпілотних апаратів – тим більше, що вона на виду і постійно обговорюється в суспільстві. Менш помітна еволюція управління військами, особливо на високому командному рівні. Із зрозумілих причин, така інформація залишається не публічною, хоча у цьому сегменті зміни не менш масштабні.
Для прикладу візьмемо Національну гвардію: на сьогодні це потужне, високо вмотивоване, якісно забезпечене військове формування, яке має в своєму складі оперативні, потужні артилерійські танкові зенітні підрозділи і що дуже актуально – загони спеціального призначення та спецзагони БПЛА. Нацгвардія на фронті – це та скеля, об яку розбиваються наступальні потуги ворога.
Війна пришвидшила тут перехід до стандартів НАТО, призвела до серйозного помолодшання кадрів, швидкої ротації, коли на зміну старим штабним генералам безпосередньо з фронту приходять молоді, мотивовані люди. Таким чином склалася доля і нинішнього командувача НГУ Олександра Півненка, який в перші дні вторгнення відзначився в обороні Харкова. В лютому 2022 року він брав участь у звільненні передмість мегаполіса, зокрема селища Кутузівка, сіл Мала Рогань і Циркуни Харківського району, допомагав евакуйовувати цивільне населення. 2023 рік майбутній командувач зустрів на позиціях поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області, у березні Володимир Зеленський присвоїв Олександру Півненку звання Героя України.
Командувач НГУ Олександр Півненко, фото liga.net
Практично всі інші керівники НГУ протягом кривавого воєнного десятиріччя також мали нагоду показати себе з найкращого боку, тому ми можем зараз лише дивуватися, наскільки живучим залишається стереотипне уявлення про українських командирів, як про вихідців із радянського минулого. Мало що може бути таким далеким від істини, як це твердження.
Наприклад, перший заступник командувача (начальник штабу) НГУ, бригадний генерал Вадим Гладков перед призначенням командував 3-ою бригадою оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана, що у рамках рекрутингової кампанії «Гвардія наступу» отримала назву «Спартан».
«Дуже багато добровольців доєдналося, з початку це були кадрові військові, які пішли або на пенсію, або з якихось певних причин покинули лави Збройних сил, Національної гвардії, Національної поліції. Потім доєдналися добровольці, які виявили бажання захищати нашу країну, нашу свободу, нашу незалежність. Вразило, що люди незважаючи на великий ризик життю і здоров’ю, на загрозу загинути, виконували завдання, попри те, що далеко не всі мали бойовий чи принаймні базовий армійський досвід. Люди, які стали на захист нашої Батьківщини пліч-о-пліч зі мною, з побратимами заслуговують великої поваги та великої шани», – так згадував про ті дні Вадим Гладков.
Заступник командуючого (начальник штабу) НГУ Вадим Гладков, фото ngu.gov.ua
Підхід в Нацгвардії такий, що молодим дають показати себе, навіть якщо вони роблять помилки. Може десь порушується субординація, десь не все ідеально з документацією, але основні питання офіцери вчаться вирішувати, покладаючись на власну ініціативу. Тому немає сенсу у застарілих кадрах і застарілих підходах: нові офіцери з безцінним військовим досвідом самі зараз готові перевчити хоч старших своїх колег, хоч тих самих інструкторів НАТО. Та і самі навчання у країнах НАТО сильно змінилися по формі за ці роки. Тепер їх головне завдання – дати можливість провести навчання і бойове злагодження нещодавно мобілізованих у відносно спокійній обстановці, де точно не вдарить по полігону ворожа ракета. Ну й окрім того, тут обслуговуючий персонал знайомиться із зразками нової техніки – тим більше, що її поступає чимало і дуже різних моделей.
«Моя задача – максимально оперативно вирішувати питання постачання, адже від цього може залежати чиєсь життя», – так формулює своє кредо заступник командуючого з логістики Олександр Білоус, що отримав звання бригадного генерала у перші дні війни.
Найбільшою заслугою Олександра прийнято вважати той факт, що у частинах практично зник снарядний голод, частини гвардії отримують рівно стільки боєприпасів, скільки їм потрібно для виконання задач. До речі, в цьому є запорука нашої ефективності і наша однозначна перевага над ворогом чий лідер найманців запам’ятавсь епічним відео з питанням «Де снаряди»?
Але, звичайно що логістика – це не лише набої, а й безліч корисних речей, без яких воювати просто неможливо, наприклад, ті ж сухі пайки, які у нас давно уже фасуються у термопаки за американським стандартом – порівняйте з трилітровими банками «щєй» у окупантів, які вже стали мемом.
Крім того, серед завдань управління – розосередити та замаскувати по всій країні складські приміщення з озброєння, техніки, паливно-мастильних матеріалів. Це саме та робота, яка оцінюється тим більш високо, чим більш непомітною вона залишається для оточуючих. За відмінну службу ще в мирний час Олександр Білоус отримав орден Данила Галицького, а вже під час повномасштабної війни отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Але, що головне, логістика – це й чи не найважливіша складова успішної військової операції. Спроможність військових на «нулі» залежить від продовольчого та речового забезпечення, постачання боєкомплекту та озброєння, надходження й ремонту броньованої та автомобільної техніки. Тому на передовій Олександр Анатолійович буває чи не частіше, ніж у службовому кабінеті.
“Коли плануємо операцію з комбатом, все прораховуємо до снаряду: скільки потрібно боєприпасів, дронів, засобів РЕБ аби мінімізувати втрати піхоти», – розповідає він.
Трапляються і випадки, що командири просять боєкомплекту більше від запланованого, такі питання вирішуються в робочому порядку. А ще ж треба розрахувати кількість бронетехніки, танків, САУ на кожен відтинок бойового зіткнення.
«Наш генерал краще всіх знає фронт», – кажуть про нього гвардійці, через що командир і користується довірою у особового складу. До слова, два сини генерала Білоуса також виконують свій військовий обов’язок по відсічі ворожої навали.
Бригадний генерал Олександр Білоус, фото ngu.gov.ua
Минулого листопада заступником командуючого призначено ще одного молодого бойового офіцера, ровесника незалежності – підполковника Олексія Осипенка, який ще з 2014 року на чолі загону брав участь в антитерористичній операції на сході України. З початком широкомасштабного вторгнення він встиг відзначитися в бойових діях із звільнення Тернової, Байраку Харківської області, а також на Донбасі, за що одним із перших отримав звання Героя прижиттєво – за часів АТО склалася практика, що це звання нацгвардійці отримували виключно посмертно. Від неї відійшли в 2022 році, і ріст кількості Героїв у лавах НГУ є зайвим свідченням високого рівня самовідданості і патріотизму, проявлених ними під час виконання бойових задач. Крім того, ще у червні позаминулого року Осипенко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
На нинішній своїй посаді Олексій Осипенко відповідає за підготовку особового складу. Його служба – це постійна інспекція бойової готовності частин на фронті і в тилу, доповіді про оперативну обстановку на напрямках ведення бойових дій та ймовірний характер дій противника. Сучасна і якісна підготовка військовослужбовців – це не лише запорука ефективного виконання бойового завдання, але й збережене життя і здоров’я воїна.
«Окрім базової військової підготовки, ми активно розвиваємо і доповнюємо програми за всіма напрямками індивідуальної та колективної підготовки. Маючи актуальний бойовий досвід, аналізуючи, що відбувається на лінії фронту, яку тактику застосовує противник — ми постійно адаптуємось. Це стосується вогневої, тактичної підготовки, навчання танкових екіпажів, проведення комплексних польових занять. Зараз також активно готуємо операторів БПЛА — це надважливий та ефективний компонент у кожній бригаді чи батальйонній групі», – каже він.
Національна гвардія сьогодні стала серйозною військовою потугою, що має на озброєння і танки, і бронетранспортери, й ракетно-зенітні комплекси. Міняється і радянський підхід до її обслуговування, який зводився до тези «спочатку ти маєш бути офіцером, а вже потім можеш стати спеціалістом». Від цього принципу універсалізму, за зразком західних армій, вирішено відмовитись на користь більш вузької спеціалізації. В американській армії, наприклад, гранатометник – це фактично цивільна професія, а не спеціалізація. Людина вчиться на неї, а потім вдосконалює навички все життя. Впроваджується і більш ефективний підхід до техніки: екіпажі йдуть потім в бій на тих же самих машинах, на яких вчилися і які приймали свого часу від виробника. Тому бронетехніка перевіряється вкрай прискіпливо, адже контроль за якістю здійснюють ті, хто нею й буде згодом користуватись.
Підполковник Олексій Осипенко, фото facebook.com
Полковник Валентин Острижний зустрів лютий 2022 року у складі загону особливого призначення «Омега», а зараз він на посаді заступника командувача НГУ відповідає за роботу з особовим складом. У його віданні широкий спектр питань: від соціальної адаптації – до зустрічі звільнених з полону, від роботи психологів – до організації служби військових капеланів. Офіцера часто можна помітити в шпиталях, де під наглядом офіцерів з підрозділів соціального супроводу проходять лікування та реабілітацію поранені гвардійці. Психологічна підтримка сімей загиблих і зниклих безвісти, матеріальна допомога сім’ям полонених – нелегка, виснажлива робота. Але завдяки їй кожен вояк Нацгвардії відчуває, що не опиниться самотнім в екстремальній ситуації, його сім’я знає, що керівництво НГУ не залишить її напризволяще у випадку важкої втрати.
«Я дуже сподіваюся, що всі наші хлопці, які рахуються безвісти зниклими та перебувають в полоні найближчим часом повернуться до своїх рідних. Керівництво Національної гвардії України вживає всіх заходів, щоб це відбулося якнайшвидше. Ми завжди на зв’язку і готові надати відповіді на будь-які запитання», – каже Валентин Острижний про покладені на нього обов’язки.
Валентин Острижний з митрополитом Епіфанієм під час вручення мандатів на капеланську діяльність, фото pomisna.info
Фактично в керівництві НГУ залишається лише один заступник командувача Володимир Гордійчук, який раніше очолював Західне, а потім і Центральне управління НГУ, про якого у нас зараз немає повної інформації. Його призначення на посаду відбулося лише недавно, і в нас не було часу приглядатися до генерал-лейтенанта на предмет професіоналізму.
Володимир Гордійчук, фото facebook.com
Будемо сподіватись, що генерал, який протягом всієї війни займав посади далеко від лінії бойового зіткнення – спочатку у Львові, а потім у Дніпрі – якимось чином зуміє проявити себе на новій посаді. Ну, і набратися врешті решт бойового досвіду, бо зараз напрямок, близький генералові – це, переважно, охорона об’єктів, конвоювання підсудних, охорона громадського порядку. Або піти, залишивши крісло більш молодим.
Адже, повторимося, проблема старих кадрів є у тому, що всі їх вміння й навички виявилися непотрібними в нових умовах. Більше того: притаманний їм страх брати на себе відповідальність і нести відповідальність за прийняте рішення становить серйозну загрозу для успішного виконання бойових задач.
Фото: Національна гвардія України
КиївВлада
