Гасло “чим гірше народові – тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об’їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв’ю зі спікером Бориспільської районної ради Владиславом Байчасом.
KV: Розкажіть про бюджетні показники Бориспільського району за 2016-2017 роки. За рахунок чого відбулося зростання?
Владислав Байчас: Районний бюджет у цьому році складає 554 млн гривень. Бюджет 2016 року перевиконано на 54,6 млн гривень. Ріст відбувся за рахунок столичних фірм, які почали працювати в районі завдяки тому, що Бориспільщина інвестиційно приваблива.
Головними бюджетоутворюючими підприємствами є державне підприємство “Украерорух”, регіональний структурний підрозділ “Київцентраеро”, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Старинська птахофабрика”, державне підприємство “Ейвон Косметікс Юкрейн”, ТОВ “Амако Україна” та інші.
KV: Яка ситуація з реформою децентралізації? Які об’єднані територіальні громади (ОТГ) планується створити?
Владислав Байчас: Тут ситуація надзвичайно складна. Ніхто до кінця не розуміє, що таке децентралізація. В район приїздили спеціалісти з області, розповідали людям теорію. І жодного позитивного прикладу. Принаймні, у нашій Київській області такого досвіду немає.
Загалом обласна рада схвалила у 2015 році чотири ОТГ: Бориспільська, Щасливська, Вороньківська і Мирненська. Кабінет Міністрів затвердив тільки дві останні. Але усі сільські ради району прийняли рішення про небажання об’єднуватись.
Коли “згори” вирішили впроваджувати реформу децентралізації, нас ніхто не запитав. Вони планують “витягнути” бідні села за рахунок багатших. Та коли бідні об’єднаються з бідними, нічого не зміниться.
До того ж, не всі села мають громадський транспорт. Як стара бабуся з далекого села дістанеться до лікарні, яка буде у центрі ОТГ? А ви уявіть, які будуть черги, людей стане набагато більше. Таким чином ми віддаляємо послуги від людей.
KV: Розкажіть, які інфраструктурні проекти були завершені у 2016 році і які плануються на цей рік.
Владислав Байчас: За минулий рік ми додатково витратили 47,2 млн гривень на освіту, тепер у нас немає жодної школи зі старими вікнами. Зробили ремонти в харчоблоках, провели утеплення приміщень. Також було виділено 19 млн гривень на охорону здоров’я – на ремонти в травматологічному і пологовому відділеннях, сільських медичних амбулаторіях, на придбання нового медичного обладнання.
У цьому році в пріоритеті знову медицина і освіта. Планується модернізувати сільські дільничні лікарні та амбулаторії, розпочати будівництво лікувального корпусу центральної районної лікарні, двох дитячих садочків, школи в с. Чубинське, школи мистецтв і ремесел в с. Велика Олександрівка, добудову шкіл в с. Гора та Проців. Але наш бюджет не витягне ці проекти. З областю взаємодії майже немає і я не впевнений, чи допоможуть нам з коштами на ці об’єкти.
KV: Чи працює в районі система “Прозорро”?
Владислав Байчас: Система електронних закупівель працює згідно Закону “Про публічні закупівлі”. При закупівлі товарів і послуг на суму до 50 тисяч гривень проводиться пряма закупівля або допорогова закупівля в системі “Прозорро”. При закупівлі товарів і послуг на суму від 50 до 200 тисяч гривень проводиться допорогова закупівля або оприлюднюються звіти про укладені договори, а при закупівлі понад 200 тисяч гривень проводяться відкриті торги, конкурентний діалог або переговорна процедура закупівель. Зараз ми плануємо прийняти Програму соціально-економічного розвитку району, виділяти кошти і працювати з ними через систему “Прозорро”.
Однак, це не завжди зручно. І там є шахраї. Наприклад, був випадок: виграла фірма, ми їй перерахували передоплату, а вона зникла. До того ж, іноді бракує часу на тендери – щоб придбати щось через систему потрібно мінімум три місяці.
KV: Чому район свариться з містом за лікарню?
Владислав Байчас: Ніхто не свариться. Просто деякі депутати полюбляють піаритись. Проблема в тому, що лікарня – районний комунальний заклад. Місто згодне вкладати в нього кошти. Можна зробити 50 на 50, але тоді постає питання спільного управління. А згідно Закону може бути тільки один орган управління.
Поки що питання призупинено, бо невідомо, що буде з лікарнею після медичної реформи і реформи децентралізації. Але все одно, разом із міськрадою ми плануємо будувати новий лікувальний корпус, вже готовий проект і частково виділені кошти з районного та міського бюджетів.
KV: Розкажіть про “маршруточні” бунти. Чи є механізми, які може впровадити район по зниженню вартості проїзду і поліпшенню якості перевезень?
Владислав Байчас: У чомусь я розумію перевізників. Ставлення до них з боку держави не найкраще. У минулому році держава заборонила місцевим радам компенсувати їм кошти за пільгове перевезення громадян. Мала зробити це сама, але не виконала.
У цьому році маємо виплатити близько 600 тис. гривень компенсації з районного бюджету.
Я думаю, після цього ситуація зміниться на краще.
KV: Бортницька станція аерації (БСА) забруднює питну воду в колодязях селян і псує екологію, відлякуючи потенційних інвесторів, охочих вкластися в освоєння земель Бориспільщини. Наскільки гостро стоїть питання сьогодні? Які бачите шляхи вирішення ситуації?
Владислав Байчас: Діяльність БСА наносить велику шкоду здоров’ю місцевих мешканців. Вода у колодязях переважно не придатна для вживання. Ми просили у Києва, звідки йде більшість відходів, хоча б компенсацію на оздоровлення дітей, але марно. Ця проблема вже не на рівні області, вона стала загальнодержавною. Як на мене, її можна вирішити тільки на державному рівні. Проте, належної уваги цьому не приділяють.
KV: Наскільки гостро стоїть земельне питання в районі?
Владислав Байчас: Із земельними питаннями є проблеми, які, як відомо, повинна вирішувати відповідна структура. Зокрема, управління Держгеокадастру в Бориспільському районі Київської області. Насправді, в районі відбувається не децентралізація, а централізація. У нас відібрали всі повноваження. Раніше керівника такої ланки призначали на місці, а зараз конкурс на посаду проводить область. У січні 2017 року на сесії районної ради було висловлено недовіру керівнику та реєстраторам управління Держгеокадастру за вкрай незадовільну роботу. До районної ради звернулися фермери, які не могли укладати договори на паї, а Гірська сільська рада вже два місяці не може отримати висновок щодо розширення своїх меж на 500 га.
Мені незрозуміло, чому так відбувається. Власники фірм, які працюють в районі, скаржаться, що неможливо своєчасно отримати документи. В управлінні Держгеокадастру заявників направляють у Центр надання адміністративних послуг. Там документи лежать місяць, після чого управління дає відмову. З 600 заяв близько 500 відмов. Я вважаю, що в управлінні Держгеокадастру просто саботують роботу.
KV: Чи є взаєморозуміння між райрадою та райдержадміністрацією Бориспільщини?
Владислав Байчас: Між нами конфлікт. Ми постійно ділимо сфери впливу з Бориспільською РДА. Вони перетягують на себе всі повноваження. Голова адміністрації керується винятково власними амбіціями, а не законами.
На його думку, ми перевищуємо свої повноваження. Наприклад, під час призначення головного лікаря районної лікарні. Голова адміністрації вважає, що це у його компетенції. Проте, в Статуті Бориспільської ЦРЛ чітко зазначено, що лікарня – це комунальний заклад районної ради, яка делегує свої певні повноваження.
Була ситуація, пов’язана з прийняттям бюджету на 2017 рік. Нам він видався неприйнятним і ми вирішили внести до нього зміни. У раді є депутати від кожного села і кожен знає, що потрібно його громаді. Ми проводимо з кожним бесіду, виділяємо пріоритети. Адміністрація розподіляє кошти на свій розсуд, пропускає через колегію і вважає, що ми повинні приймати їх рішення. Але за Регламентом роботи районної ради за нами право прийняття остаточного рішення.
Нещодавно голова РДА надіслав мені листа, в якому просить змінити Регламент так, щоб ми не могли змінювати їх рішення. В разі, якщо ми не згодні, то мусимо відправляти рішення назад, потім вони перешлють нам його без змін і так – по колу. А потім він скаже, що адміністрація не може працювати, бо рада не голосує.
Раніше я також був членом колегії, але вийшов з неї, бо побачив, що це – орган, який у більшості сформований із представників адміністрації і мій голос там нічого не вирішує.
KV: Яка ситуація з міжнародним аеропортом “Бориспіль”?
Владислав Байчас: З аеропортом “Бориспіль” наступна історія: частина його розташована на території району, дозвільні документи на проектування і будівництво вони отримують у нас, але платять податки у місто.
З одного боку, нам вигідно, щоб він розвивався, а з іншого – ми все одно нічого не отримуємо. Тут є політичний момент – за законом він мав би платити податки у районний бюджет.
KV: Чи правильно вважати, що Бориспільщина – це “повітряні ворота” України? Можливо, якась інша сфера району розвинута краще?
Владислав Байчас: Це дійсно так. Бориспільщина – це “повітряні ворота” України. Та поряд з цим район завжди був аграрним. Але останнім часом багато земельних ділянок змінили своє цільове призначення і в нас з’явилось більше забудовників та садових товариств.
Цілком можливо, що скоро ми перетворимося на великий житловий масив, яким вже став Києво-Святошинський район.
KV: Завод “Рошен” планують будувати на території району чи міста?
Владислав Байчас: Вони розглядали два варіанти, але місце у Борисполі їм більше сподобалось. По-перше, там вільна ділянка, по-друге, поряд об’їзна автомобільна дорога і залізнична колія. Тут нічого дивного, я б також надав перевагу ділянці у місті.
KV: В якому стані дороги району?
Владислав Байчас: Найбільше ця проблема відчутна в селах. Є дороги, які район і село на свої кошти ремонтувати не можуть. І таке є, що посеред села йде дорога державного значення. Якщо ви приїдете в село і побачите дві дороги – гарну і погану, то остання – це державна. Їх не ремонтує ніхто. Ми просили “Облавтодор” передати ці дороги на наш баланс, але безрезультатно.
Була ситуація, коли старівський сільський голова відремонтував “державну” дорогу і на нього відкрили кримінальну справу за нецільове використання бюджетних коштів.
А от у звітах “Облавтодор” вказує відремонтовані дороги по селах. Та варто проїхати і побачити той розбитий асфальт.
KV: Чим ви займались до старту політичної кар’єри?
Владислав Байчас: З 1992 року я почав займатись бізнесом. У 1995 році в мене були свої бензовози, потім автозаправні станції, потім став головою правління “Євронафтопродукт”, є у Борисполі така нафтова база. Також займався нерухомістю.
Зараз цим управляє дружина. Бізнес працює як і раніше – ведуть його люди, з якими я працював у свій час.
Окрім нафтового бізнесу я маю дві бази відпочинку, одна з яких вже не працює. Перша – так звані “мисливські угіддя”. Колись ми викупили їх частку. За Радянських часів там була база відпочинку: 40 човнів і двоповерховий будиночок з фанери. Приїздили рибалки, брали човника, платили 3гривні за годину і пливли рибачити. Закрилась вона, бо човни тепер нікому не потрібні, всі мають власні. Вона існує тільки на папері.
Друга база досі працює. Але базою відпочинку її складно назвати – це невеличкий будиночок, де збираються мисливці, щоб відпочити.
Читайте: Досье: Байчас Владислав Михайлович
KV: Чи бачите ви в подальшому свою політичну кар’єру? З якою метою ви прийшли на посаду голови райради?
Владислав Байчас: Я народився в одному із сіл Бориспільського району – у Процеві. І коли у 2010 році балотувався від свого села в депутати районної ради, то переслідував мету допомогти своїм виборцям у розбудові соціальної сфери. Та так трапилось, що мене обрали головою райради. Уже тоді у мене було бажання допомогти не одному селу, а домогтися змін на краще у всьому районі. Хотів реалізуватись у новій сфері діяльності. На початку політичної кар’єри ми з депутатами у селі збудували дитячий садок, медичну амбулаторію, будинок на 16 квартир для працівників цих закладів. З бюджету не взяли ні копійки, все це – за інвестиції. Якщо відверто, то політичних планів ніяких не маю.
Насправді, я розчарувався в політиці. По своїй природі я господарник. Люблю займатися конкретними справами, які приносять результат. Можливо, як доведеться, повернусь у бізнес. Зараз потрібні такі закони, які б давали справжню повноту влади місцевому самоврядуванню. Тоді б і працювати було б набагато більше бажання і, звісно, виходило б результативніше.
У КОДА також ситуація змінилась. У попереднього голови адміністрації я навіть у кабінеті не був, а бачив його всього раз. З нинішнім головою обласної адміністрації бачився один раз, але, думаю, він зможе розібратись з ситуацією в області і напрацює правильний курс на вирішення проблем.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар’єри
